5 розділ

З таким неохочим бажанням я змушую підняти себе з ліжка цього раннього ранку. Майже усю ніч мені так і не вдалося заснути. Я намагалася заплющити очі, наївно сподіваючись, що дурні думки нарешті мене покинуть. Але дива не сталося. Я крутилася з боку на бік, час від часу дивлячись на стінний годинник, який щоразу змінювався на наступну годину. Подумки уявляла нашу зустріч та прокручувала усі можливі сценарії розвитку подій. Я не могла і досі не можу зрозуміти, що йому потрібно? Так, Артем віднайшов спосіб зв’язатися зі мною, але для чого? Можливо, одна ніч була для нього замало, або ж він…

Господи, стільки нерозкритих запитань накопичилися в моїй голові, завдаючи тільки зайвого хвилювання. Тільки вчора я встигла змиритися з думкою, що це все, і наша історія закінчилася, навіть не розпочавшись, як тут знову з’явився він. Артем вкотре порушив мій спокій, не розуміючи, що тим самим робить з мене наче залежно божевільну.

Я акуратно застеляю ліжко, накидаючи на нього білосніжне простирадло з візерунками весняних квітів. Потім швиденько прямую до ванни, вмиваюся, приступаючи до дій по догляду за обличчям. Рукою тягнуся до в’язаного кошика, дістаючи всі необхідні засоби для свіжості та блиску шкіри. Обожнюю доглядати за кожною частинкою свого тіла, а до обличчя - це окрема любов.

Дивлюсь на своє відображення у дзеркалі, помічаючи на обличчі неабияке хвилювання. І справді, навіть мої долоні не слухаються, тривожно наносячи крем. Подумки починаю себе утішати тим, що це лише розмова. Та насправді, це не допомагає. З дивними почуттями я повертаюся до кімнати, ігноруючи нову хвилю бентежних емоцій.

Сьогодні у мене настрій вдягнути щось максимально просте та комфортне. Короткі сукні, з великими розрізами, відкритими частинами звичайно більш ідеальний для мене варіант, але тільки не сьогодні. Та й особливого приводу для красивого наряду у мене немає. Гадаю, джинси будуть занадто звичайним та непідходящим варіантом, але посеред такої величезної кількості мого одягу я точно зможу знайти те, що задовольнить мої скромні бажання. 

Тому, відчиняючи дверцята великої шафи, мій погляд одразу падає на рожевий колір спідниці, яка сягає до моїх кісточок. Проста, ніжна, без зайвих особливостей, які б змушували мене почуватися дещо незручно. Хоча, лише його присутність буде найбільшою причиною, щоб я починала нервувати та відчувати себе не у своїй тарілці. З Артемом я наче перестаю бути собою, відкидаючи будь-яку розсудливість, натомість піддаючись його контролю.

До спідниці я обираю білосніжну майку без жодного принту. І вже через декілька хвилин я майже готова. Залишається тільки нанести легкий макіяж та надіти кросівки.

Підходжу до туалетного столику, беручи до рук палітру тіней для повік. Набираю на кісточку бежевий колір, проводячи по очах не дуже помітні мазки. Услід за цим підфарбовую довгі вії, використовуючи чорну туш. Невимушено, легко, красиво, підкреслюючи найголовніші характеристики обличчя. Мабуть, сьогодні він буде вражений від такої переміни. Вчора моє обличчя виблискувало яскравістю та барвистістю, і саме такою Артем запам’ятав вчорашню Олександру. Але, відверто кажучи, сьогодні мені хочеться виглядати максимально природно.

Над зачіскою також не задумуюся, вирішуючи залишити волосся розпущеним. Дерев’яним гребінцем проводжу по ньому декілька разів, після чого відкидаю довгі пасма назад, щоб спадало по спині. Я ще раз зазираю в дзеркало, проводячи себе останнім поглядом. Все чудово, і я готова йти.

З невеличкої шафи у прихожій я виймаю кросівки на низькій підошві, які порівняно з тими босоніжками на високих підборах, беззаперечно є кращими у всьому. До всього образу підбираю шкіряну білу сумочку, перекидаючи її через праве плече. Ну ось, тепер дійсно все.

Сьогодні як на зло, у моєму під’їзді ще й зламався ліфт. Спускатися по сходах з третього поверху не така вже й велика проблема, але не тоді, коли ноги потерпають від болю, все ще відчуваючи на собі високі підбори, які так запально фігурували увесь вчорашній вечір. Я готова була сто разів дякувати Артему, коли він обережно торкався моїх ніг, звільняючи мене від них. Господи, навіть такі маленькі дрібниці нагадують його, нас.

В мить я зажмурюю очі, як тільки яскраве сонечко зустрічає мене своїм теплом. Кутики моїх губ розпливаються у теплій усмішці, а голова наче й забуває за те, що має зараз відбутися. Звук сигналу змушує мене відірватися від думок. Таксі якраз приїхало вчасно, і я швиденько сідаю всередину, спостерігаючи як автомобіль від’їжджає від мого будинку. Поглядом слідкую за екраном телефону, де відображається мапа нашого шляху. Ще вчора після розмови, Артем скинув геолокацію місця, де він на мене чекатиме. Але перед тим мені довелося декілька разів ввічливо відмовитися від його пропозиції забрати мене з дому, і разом поїхати у кафе. Не знаю чому я так вчинила, але щось всередині ніби підказувало саме так.

Ще ніколи в житті дорога не була такою довгою. Моє серце щосекунди набирає нової, більш шаленої швидкості, а спітніла долоня лягає на груди, намагаючись його втихомирити. Знервовано перебираю пальцями, коли коліна трусяться наче їх огорнув свіжий прохолодний вітер. Все, потрібно заспокоїтися і взяти себе в руки.

Автомобіль зупиняється біля просторого великого закладу з досить великою парковкою. Не дивно, що він обрав саме це вишукане місце. Щось більш просте не підходило б його стилю. За що я взагалі думаю? Хіба в цю мить, коли я так нервую, це має якесь значення? Звичайно ж, ні.

Відчиняю дверцята машини, невпевнено перекладаючи одну ніжку на землю, а потім й іншу. Збираю свої почуття докупи, випрямляючись. Роблю глибокий вдих, ще раз поправляючи спідницю. Неслухняні долоні торкаються до волосся, перекидаючи його на правий бік.

Підходжу до входу, боязко схоплюючи ручку дверей. Я долаю декілька сантиметрів, коли перед моїми очима з’являється невідомий хлопець. По його одягу не важко догадатися, ким він тут працює.