4 розділ

На годиннику вибила вже друга година дня, а я продовжую прикуто сидіти на стільчику у невеличкій кухні. Поглядом втупляюся у вікно, змальовуючи у пам’яті події минулої ночі. Я б хотіла все забути та не згадувати, те що сталося. Але відверто кажучи, не можу. З моменту як я покинула його квартиру, він постійно крутиться у моїй голові. Невідомий поштовх та залежні відчуття не дозволяють мені забути Артема та викинути цього бабія з думок.

Під час нашого знайомства я зрозуміла, що нам ніколи не вдасться знайти спільну мову. І все було б чудово, якби я не погодилася на той танець. Рухаючи своїм тілом у його обіймах я дозволила собі перейти ту смугу, яка завжди стояла, коли мова заходила про якісь почуття чи відносини. Але у нашому випадку це ніщо з переліченого.

Артем не здатний на справжні почуття, а про серйозні відносини взагалі промовчу. Така людина звикла до життя, яке переповнене красивими дівчатами, які згодом опиняються у його ліжку. Господи, навіть соромно визнавати, що я стала однією з них.

Та насправді - це найменше, що мене турбує. Вчора я повністю піддалася його владі та чарам. Те, як він пристрасно дарував свою ніжність та незабутні відчуття мені ніколи не стерти з пам’яті. Я не знала, що так може бути. Я не підозрювала, що Артем зможе настільки глибоко просочитися в мій розум. Мушу визнати, що мені сумно та дещо прикро, що все закінчилося саме так. Він мені сподобався. І це вперше в житті, коли моє серце говорить про те, що розум заборонив чути.

Можливо, якби я не пішла, не залишивши ту записку, то все було б по-інакшому. Хоча, кого я обманюю? Саму себе вводжу у заблудження.

Олександро, прийми таку реальність, якою вона є. Це була прекрасна ніч у моєму житті, і гадаю, варто припинити витрачати час на безглузді роздуми.

Раптом мої думки порушує дзвінок у двері. Сьогодні ж неділя, і Діна за звичкою завжди в цей день у мене. Вона живе у сусідньому під’їзді, тому можна сказати, вона тут почувається як в себе вдома. Вчора я навіть забула попрощатися з подругою, помчавши з Артемом у невідомість. Але сьогодні зранку мій мобільний телефон розривався від великої кількості повідомлень, які почали надходити ще із вчорашнього вечора. Коли я нарешті прийняла гарячу ванну, зібралася з собою, то набрала її і запросила до себе. Точніше, Діна сама наполягла на своєму приході, бажаючи дізнатися всі подробиці ночі, яку я провела не у себе вдома.

Підходжу до дверей, перевертаючи у дверях металевий сірий ключик. Смикаю ручку, відчиняючи двері.

Мої очі зустрічають Діну, погляд якої говорить все за неї. Але я вже підготувалася і готова до всіх запитань.

-Саш, чому ти завжди така? – голосно каже Діна, що її слова одразу стають відлунням у довгому коридорі третього поверху.

- Не кричи, почують, - трохи обурено кажу я, хутко її зупиняючи. – Заходь всередину, - запрошую подругу всередину.

Діна знімає чорні кросівки, кладучи їх на поличку. Погляд блакитних очей піднімається, і дівчина зацікавлено починає за мною спостерігати. Вона ніби заново мене вивчає, блукаючи по кожному сантиметру мого обличчя. Я помічаю, як її очі збільшуються у два рази, коли зацікавлені очі опускаються до моєї шиї. Господи, я навіть забула накласти тональний крем, щоб приховати досить виднілий червоний слід, який Артем дещо необережно залишив на моїй шиї, черговий раз вдихаючи мій аромат. Досі у голові крутяться його слова захвату від ванілі, яка поглинала його легені.

І я повністю з ним згодна. Одного разу я прогулювалася старовинними кольоровими вуличками Венеції, і натрапила на один цікаву крамничку. Коли увійшла всередину, то мало не впала від кількості змішаних запахів, які поєднували у собі все солодке, вабливе, особливе. Саме там я й закохалася у ту маленьку скляну пляшечку, де розливався сонячний колір запашної ванілі. З того часу я ніколи не змінювала парфуми, залишаючи ці найулюбленішими.

Я бачу, як губи Діни розмикаються, збираючись висловитися. Мої ноги тут же набирають оберту, а серце в грудях чомусь починає калатати до божевілля. Я намагаюся сховати усмішку, яка розливається на моєму обличчі, коли перед очима той самий момент близькості з Артемом.

-Тобі без цукру, так? – запитую подругу, відчуваючи її кроки позаду себе.

- Так, - погоджується вона.

Я встигла заварити найулюбленішу каву Діни, і тепер наливаю її у світло-рожеві чашки. Та чомусь думки геть не тут. Ненароком мідна турка вислизає з рук, і гарячий коричневий напій розливається по підлозі. Я не розумію, що зі мною відбувається, а всередині наче суцільна порожнеча.

- Сашо, обережно, – вигукує Діна, підходячи ближче до мене. – Ти не обпеклася?

- Ні, я в порядку, - наводжу на неї свій схвильований погляд, а на очі чомусь надходить сум.

Діна завжди розуміла мене навіть без слів. Досить їй було глянути на моє обличчя, як слова підтримки та поради завжди мене заспокоювали.

На автоматі я схиляюся додолу, щоб витерти бруд. Але в одну мить жіноча долоня мене зупиняє.

-Сашо, ти не зможеш нічого приховати. Я знаю тебе наче сестру, - ніжно промовляє дівчина, тим самим змушуючи мене глянути на неї.

Тепер мені хочеться її обійняти і розказати все, що турбую мене з самісінького ранку. Кожна деталь, яка не дозволяє заспокоїтися, порушуючи душевний спокій. І найголовніша цьому причина – Артем.

Головою киваю на знак згоди, піднімаючись догори. Її прискіпливий погляд прослідковує за кожним моїм рухом, допоки я не сідаю навпроти неї.

Хай там що, я мушу поділитися з Діною учорашніми подіями. У будь-якому іншому випадку це було б неважливо, але не тоді, коли я ні на мить не перестаю думати про майже невідому людину.

- Вчора… - невпевнено починаю я, кладучи тремтливі долоні на коліна. – Вибач,  що так раптово зникла, залишивши тебе саму, - стискаю губи, щиро вибачаючись.

- Це дурниці, - з легкою усмішкою відповідає Діна.

Я повільно вдихаю, на секунду заплющуючи очі. Повіки моїх очей піднімаються, а губи наважуються до довгої розмови.