Глава 10. ЧЕТВЕРТА РОЗПОВІДЬ КАПІТАНА

Подорож до Холодригії тривала, і корабель вже зайшов у зону полярної ночі. Вранці лише край сонячного диска починав підніматися над горизонтом, як відразу зникав. Решту доби навколо нависала повна темрява. Це було гнітюче, тому команда все частіше збиралася в кают-компанії — усім хотілося товариства та дружньої підтримки. А ще усі просили капітана розповісти щось сонячне, яскраве, літнє. Манго-Банго не примушував себе довго умовляти.

Були якось ми років з десять тому на чудовому острові Солоних Бульбашок. Я дуже люблю там бувати саме із-за цих самих бульбашок, що дали назву островові. Справа в тому, що жителі цього острова, що знаходиться в теплих водах Живого моря, вміють робити дуже чудернацькі ласощі — бульбашки, зроблені з морської солі! Як можуть ласощі бути зроблені з солі, запитаєте ви мене? Уявіть собі, жителі острова Солоних Бульбашок навчилися робити сіль — солодкою! Вони додають до морської солі якісь секретні добавки, від чого сіль починає сильно пінитися, утворюючи величезні бульки, що відразу застигають на повітрі. Ці бульбашки можна лизати язиком, або просто кришити на шматочки і хрумкати наче льодяники, бо вони дуже-дуже солодкі! Але що це я, моя ж розповідь зовсім про інше.

Отож, коли я в черговий раз сидів на пісочку у тіні пальми, ласуючи бульбашками зі смаком малини, до мене підійшов король острова разом зі своїм почтом. Король був зовсім не гордовитий, тому привітався, присів поряд зі мною просто на пісок, відкрив скриньку з найкращими смачнючими бульбашками, та розпочав розмову.

Справа була в тому, що у короля було до мене одне прохання. Те, що він просив мене зробити, не видалося мені важким, та й хто б відмовив, якби йому подарували цілу скриньку з чудовими, хрумкими, кольоровим бульбашками десяти найкращих смаків!

У короля був улюблений племінник, син його сестри, що була замужем за лицарем острова Золотих Голок. І король дуже хотів подарувати своїй сестричці на день народження, що мав бути через тиждень, оригінальний подарунок — дванадцять мавп. Мене просили захопити клітки з мавпами та завезти їх на острів, оскільки це було майже мені по дорозі. Звичайно, я погодився.

Того дня, коли ми відпливали від острова Солоних Бульбашок, до порту привезли клітки з мавпами. Клітки були дуже красивими — сплетені з гілок залізного дерева, прикрашені дорогоцінним камінням та накрити гаптованими хустками. Я наказав занести клітки до трюму, надійно закріпити, щоб вони бува не пошкодились під час шторму, та дав команду відпливати.

Якби я тоді знав, що мені коштуватиме ця посилка, я мабуть відмовився б і від прохання короля, в від чудових бульбашок, якими я, до речі, ласував ще місяці зо два.

Спочатку все було добре. Корабель йшов до пункту призначення, погода була чудова, мавпи поводилися спокійно. Тричі на день ми їх годували спеціальним кормом, що його було також завантажено на борт разом з клітками, та поїли чистою водою з бочок.

Але одного дня наш машиніст Дизь-Бризь вирішив сховатися в трюмі від полудневої спеки та пограти в шахи. Грав він, як зазвичай, сам з собою, бо усі інші члени команди цю гру просто ненавидять, тому Дизь-Бризь завжди страждав від відсутності достойного супротивника.

Отож, зробивши перший хід білою фігурою, механік ковтнув напою, що його виготовляв сам з нектару марципанових квітів, та, зморений спекою, задрімав. Прокинувшись, він побачив, що хтось зробив зустрічний хід чорними! Спочатку він подумав, що це хтось з команди вирішив над ним пожартувати. Тому, сильно не переймаючись, він зробив другий хід за білих і, був вже майже готовий повернути дошку до себе і походити за чорних, як з клітки висунулась мохната лапа, схопила фігуру і зробили наступний хід. Можете собі лише уявити, яким було здивування Дизь-Бризя! Не вірячи своїм очам він продовжив гру з мавпою. Хочете вірте, хочете — ні, але мавпа виграла в механіка на дванадцятому ході!

Коли механік покликав нас усіх до трюму зі словами, що ми маємо подивитись на мавп, які точно розумніші за всіх інших членів екіпажу, і майже такі самі розумні як він (ги-ги!), це стало для всіх несподіванкою. Цілий день ми спостерігали з грою механіка з мапами, але оскільки раз за разом він програвав, то нам усім це набридло і ми повернулися до виконання своїх обов’язків — робота є робота.

Усі, але не механік! Дизь-Бризь закрився в трюмі і сказав, що він з відти не вийде, доки не виграє в мавпи хоча б одну партію. Ми було пореготали з нього, але коли він не вийшов увечері, і у ранці наступного дня, і наступного вечора, ми почали сильно хвилюватися — як за нього, так і за корабельний двигун, що потребував постійного нагляду.

Ми гупали у двері, умовляли машиніста вийти, але він лише проганяв нас геть. Почекавши ще день ми вже думали, як виламати важкі двері, зроблені з мореного дуба, як вони відчинилися, і звідти вийшов Дизь-Бризь.

Виглядав наш машиніст жахливо: скуйовджене волосся, брудне обличчя, червоні очі, густа щетина на обличчі. Похитуючись, від піднявся на палубу і сказав, що нарешті виграв партію у нікчемної мавпи! Після цього він пішов до себе у каюту де й проспав ще десять годин.

Коли ми розвантажили мавп на острові Золотих Голок і віднесли клітки до замку, дружина лицаря, послухавши наше оповідання, довго реготала. Вона сказала нам, що ці мавпи були подаровані раніше її братові вождем одного далекого маловідомого острова. Цих мавп називають ферзевими мавпами (на честь фігури — ферзя) саме тому, що вони дуже вправно грають у шахи. Не було ще жодної людини, яка змогла б їх обіграти. Тому, швидше за все, мавпа просто піддалася машиністу, аби він нарешті повернувся до двигуна і не дав кораблеві вибухнути.