Глава 8. ТРЕТЯ РОЗПОВІДЬ КАПІТАНА

Кожної доби день ставав коротшим, а ніч — довшою. Тому лишень тільки останній червоний промінчик сонця ховався за край океану, колоб’ята бігли до затишної каюти, щоб послухати чергову історію.

Що може бути кращого, ніж стрімко спуститися на лижах з високої снігової вершини? Звичайно, катання на водних лижах! Бризки солоної води, шалена швидкість, тремтіння в перенапружених колінах — надзвичайно захоплюючі відчуття! Тому кожного разу, коли випадає така нагода, ми влаштовуємо великі перегони на водних лижах.

Так було і цього разу. З корабля спустили два рятувальні катери, механік Дизь-Бризь трохи почаклував біля моторів, і ось вже ми разом з Кос-Косом мчимо безмежним водним простором. Як завжди, я почав виконувати найскладніші фігури: їхав на одній нозі, спиною вперед, робив стрибки на високих хвилях і навіть виконав свій коронний номер – подвійне сальто. Я був абсолютно впевнений, що й цього разу Кос-Кос не має жодного шансу на перемогу.

Раптом канат, за який я тримався, ослаб, мій рух уповільнився, і лижі занурилися у воду. «От халепа!», подумав я, «мабуть канат обірвався — не бачити мені тепер перемоги, наче власних вух.

Поки катер розвертався, щоб підібрати мене, щось надзвичайно сильне смикнуло за канат, так що я ледь не випустив його з рук. Затим канат поволі натягнувся і я сам не помітив, як вже знову мчав на лижах у бік корабля. Все було так несподівано, що я  навіть не встиг здивуватися. Тим більше, що швидкість, з якою мене тягнуло невідомо що, була настільки високою, що мені геть ніколи було дивуватися. Не встиг я оговтатися, як вже пролетів повз корабель і почав віддалятися від нього що далі, то швидше. Ще ніколи в житті мені не доводилося їхати з такою скаженою швидкістю! Я майже летів над хвилями, і якби я відпустив канат, то неминуче б дуже сильно вдарився об воду, втратив би свідомість і втонув. Тому з останніх сил я тримався. Трохи згодом я опанував себе, і здатність думати та аналізувати повернулася до мене. Я озирнувся навколо, щоб зорієнтуватися. Мого корабля вже не було видно, а навколо, наскільки сягало око, був лише океан. Хтось інший міг би від того налякатися, але лише не славетний капітан Манго-Банго!

Я зметикував, що мабуть мене підчепила якась велетенська морська тварюка, швидше за все — гепардова акула. Бо лише ця істота здатна мчати крізь океанські води з такою шаленою швидкістю. Добре, сказав я сам собі, треба зачекати, скоро вона втомиться, і почне полювати. А коли вона полюватиме, то змінюватиме напрямок руху, а отже, канат ослабне, і я зможу зупинитися.

Минуло ще десь півгодини, і я відчув, що зупиняюся. Лишень моя швидкість впала, я відразу відпустив канат, зупинився, та скинув лижі. Нарешті ця карколомна гонитва скінчилася! І ось я один, посеред океану, плаваю, наче поплавок, тримаючись за лижі.

Вечоріло, температура води падала, і я почав мерзнути. Хто знає, чи зможу я потриматись до ранку? Тай що тоді – все одно плисти мені нікуди… Єдина надія, що мене вранці побачить та підбере якийсь корабель. Міцно обхопивши лижі я приготувався до довгої ночі.

Як же ж гарно було в океані тієї ночі! Небо всіяне мільярдами зірок, густа тиша, та хвилі, що заколисують, наче в дитинстві. А ще більш гостро ти починаєш все це відчувати, коли знаєш, що може ця ніч — остання в твоєму житті.

І раптом я побачив попереду вогник. Він то з’являвся, коли хвиля піднімала мене вище, то зникав. З усіх сил я почав плисти на вогник — можливо, це була моя остання надія. На щастя, корабель плив у мій бік, бо інакше ніколи б мені його не наздогнати.

Я плив, та полив, зовсім втративши відчуття часу. Досі не знаю, скільки годин минуло, коли я почув крики своїх товаришів, очі мені засліпило світло прожектора, і чиїсь міцні руки затягли мене до човна.

Більше я нічого не пам’ятаю аж до моменту, коли я прокинувся у своїй каюті. Мій помічник розповів мені, що лишень я промчав повз корабель, вони підняли катери на борт та кинулись за мною навздогін. Це було, звичайно, чудо, що акула тягнула мене весь час прямо на північ, не відвертаючи ані на захід, ані на схід. Лише завдяки цьому, а також моїй надзвичайній вдачі, я оце ще й досі сиджу перед вами.