Глава 7. АРХІПЕЛАХ МАРЦИПАНОВИХ КВІТІВ

Увесь наступний тиждень колобки плили безкрайнім океаном. Навколо не було на чому навіть зупинити око, тому від нудьги друзі почали вивчати морську справу.

Круглик заприятелював з помічником капітана Кос-косом, що насправді виявився зовсім не суворим, а добрим та розумним. Він радо розповідав Кругликові про обладнання капітанської рубки, про те, як керуватися картами та визначати місце розташування корабля за зорями.

Холодок весь вільний час проводив у машинному відділенні, поряд з машиністом Дизь-Бризь. І було досить дивно спостерігати за цією парочкою, що весь час енергійно розмахуючи руками та перекрикуючи гуркіт механізмів щось пояснювали один одному, причому кожен це робив власною мовою. Але найдивніше було те, що вони прекрасно розуміли один одного, час від часу ремонтуючи якісь дивні пристрої, перемазуючись з ніг до голови машинною оливою та відскакуючи кожен раз у бік, коли з велетенських котлів виривалися струмені розпеченої пари.

Медок також знайшов собі місце до вподоби. На камбузі поряд з Бутером-футером він почувався, наче у себе вдома. Поблискуючи краплинками меду на чолі Медок радісно замішував тісто, досипаючи в нього то ванільний порошок, то якийсь дивний червоного кольору цукор. Кок Бутер-футер відразу полюбив цього гарненького трохи незграбного колобка і весь час намагався пригостити його чимось смачненьким – то льодяником у формі рибки, то зробленим з кокосового молока морозивом, то якимось дивним гіркуватим на смак яскраво оранжевим фруктом, від якого в Медка потім ще довго язик залишався яскраво фіолетового кольору.

Але ось одного ранку погода геть зіпсувалася, на океані здійнялися високі хвилі, а поривчастий вітер кидав в обличчя важкі краплини солоної холодної води. Наші друзі вже готувалися провести цілісінький день у корабельних приміщеннях та каютах, коли капітан Манго-Банго прокричав з капітанського мостика: «Бачу землю!».

Не дивлячись на страшенно гидку погоду усі як один члени команди висипали на палубу подивитися, що ж там видно за курсом. Спочатку ніхто нічого не бачив за маревом з океанських бризок, але незабаром, коли корабель піднімала чергова величезна хвиля, стало видно довге вузьке пасмо суші, що то виринало, то ховалося за горизонтом.

Друзі колоб’ята кинулися у капітанську рубку, щоб найпершими дізнатися, як саме ця країна називається, і що на них там чекає. Але капітан Манго-Банго, хитро посміхаючись, сказав їм лише, що ще до вечора вони зможуть познайомитися з мешканцями Архіпелагу Марципанових Квітів, категорично відмовляючись повідомити будь-які інші деталі.

Решту дня друзі не могли знайти собі місця, очікуючи нарешті, коли вони зможуть відчути під ногами тверду землю та дізнатися якомога більше про цю країну.

За обідом вони з нетерпінням вдивлялися в свої тарілки, намагаючись хоча б так дізнатися, що ж чекає на них на цьому архіпелазі. Кашка знову добряче здивувала друзів. Адже Медкові випали зірочка та квадратик поряд з оранжевим колобком, що віщувало йому почесті та нагороду, Холодок отримав попередження щодо надмірної цікавості у вигляді двох трикутників та зеленого кільця, а Кругликові випали три колобки: червоний, жовтий та зелений, що означало, що йому слід увесь день суворо дотримуватися усіх правил, щоб уникнути якоїсь страшної небезпеки.

І ось, нарешті, з останніми променями сонця корабель зайшов до бухти, і перший човен, яким веслував юнга Ан-Банан, висадив на берег капітана та наших трьох друзів. На березі на них вже чекали троє місцевих жителів, вдягнутих у смішні, схожі на карнавальні, костюми, зроблені з різнокольорового пір’я. Поряд з ними палало яскраве полум’я, тому колоб’ята змогли роздивитися це фантастичне тріо.

Головним серед них (бо він стояв попереду з гордо піднятою головою) був схожий на кубик рожевого мармеладу великий та сильний туземець, що почав говорити першим досить пристойною колобнянською мовою:

• Шановні мореплавці! — низьким та тягучим як патока голосом промовив він. — Я, Рожевий Тюльпан, вождь Архіпелагу Марципанових Квітів, вітаю вас на нашому головному острові. Ми віримо в те, що ви прийшли до нас з миром та любов’ю, і тому будемо раді розділити з вами наші будинки, нашу їжу та наш нектар.

Нетерплячий Холодок вже був висунувся вперед, намагаючись чи то щось відповісти, чи то щось запитати у рожевого вождя, але міцна долоня капітана Манго-Банго затисла йому рота та відсунула Холодка за капітанську широку спину.

— Шановний Тюльпане, я, капітан Манго-Банго, та уся команда нашого судна «Джонко-Донко» рада відвідати ваш чудовий острів. На ознаку наших дружніх намірів ми хочемо подарувати вам набір ароматичних сиропів з країни Прянотери. Ці сиропи дуже рідкісні, і надають усім желе, сиропам та мармеладкам пречудового аромату!

Щойно Рожевий Тюльпан запримітив в руках капітана коробку з сиропами, його очі нетерпляче заблищали, але він швидко себе опанував.

— Дякую, шановний капітане. Ваш щедрий дар прийнято, і ви, та ваші друзі, можете почуватися на наших островах як у себе вдома, — промовив вождь, негайно після чого він підскочив до капітана, вихопив в того коробку з сиропами, та швидко помчав до найближчої очеретяної хатинки, находу відкручуючи кришку.

— Офіційну церемонію закінчено, — сказав Манго-Банго. — Тепер ви можете вільно гуляти островом, вас ніхто не зачепить і не образить. Але — увага! — ночувати ми тут не будемо, нам треба відплисти ще до заходу сонця!

— Але чому? — підстрибнув Холодок, — Вони тут усі такі приязні, веселі, кольорові… Я хочу з ними потоваришувати.