Глава 5. ОСТРІВ ЖИВИХ ДЕРЕВ

Наступного дня, лише тільки зійшло сонечко, колоб’ята вже вибігли на палубу робити зарядку. Погода була пречудовою. На блакитному небі — ані хмаринки, легкий вітерець віяв прохолодою, а солоні хвилі ритмічно билися об борт корабля.

• Хара-кусі вам-де-нюсі! — привітався з колобками Ан-Банан.
• І тобі доброго ранку, — відповів за всіх Круглик.
• Як спалусі на новий місце? — ввічливо поцікавився юнга.
• Мені — пречудово, — весело вигукнув Холодок, намагаючись дотягтись рукою до пальців на нозі.
• А мені усю ніч жахи снились, — пожалівся Медок. — Якісь чудовиська з довгими язиками жахливо гарчали і намагались мене проковтнути, інші потвори тяглись до мене довгими пазурами. Прокинувся увесь в липкому поту.
• Ну, ти і так завжди липкий, — підчепив друга Холодок.
• Зате від мене усім в носі не крутить, як від деяких, — не залишився винним Медок.
• Та годі вже вам чубитися, — заспокоїв друзів Круглик. — Час вмиватись та йти снідати.

За сніданком було гамірно. Один лише Кос-кос, який щойно звільнився з вахти, мовчки, іноді позіхаючи, їв свою кашу.

Друзі привітались з командою і почали насипати в тарілки з молоком ворожильну кашу.

У Круглика в тарілці по центру з’явився трикутник з трьох різнокольорових зірочок, що віщувало йому якусь нагороду. Медкові каша пообіцяла нові, хоча й не дуже приємні, знайомства, а Холодок радісно повідомив, що на нього чекають захопливі пригоди.

— Сьогодні ми повинні зупинитися на острові Живих Дерев, щоб розвантажити там родзинки та взяти на борт кусючі фрукти, які дуже дорого коштують в Холодригії, — повідомив усім присутнім капітан Манго-Банго.

• А що це за острів такий? — ледь дозволивши капітанові скінчити, вигукнув Холодок.
• Це унікальний острів. Лише на ньому та на декількох сусідніх менших острівках є дивні живі дерева, які кожної ночі пересуваються ближче до моря, де вони ловлять рибу, а рано вранці знову повертаються вглиб острова, і вдень вони нічим не відрізняються від звичайнісіньких дерев, — почав розповідь капітан.
• А чому їхні плоди кусючі? — знову перебив його Холодок.
• А тому, що ці фрукти мають на кінці великий круглий рот, всередині якого живуть хробаки, що дуже люблять солодкий сік живих дерев. І ось, коли вночі дерева наближаються до моря, вони опускають свої гілки у воду, і риба, намагаючись поживитися смачними хробачками, потрапляє до пастки. Варто лише рибці заплисти всередину такого фрукту, як отвір закривається, і фрукт починає перетравлювати здобич, — таємниче продовжив Манго-Банго.
• Оце так-так, — злякано прошепотів Медок. — А колоб’ят вони, випадково, не їдять?
• Лише самих лякливих, — хитро усміхаючись відповів Ан-Банан.
• Не мели дурниць, — зупинив юнгу капітан, — А то бідний Медок вже аж побілів весь, наче його щойно борошном посипали. Не їдять живі дерева нікого, окрім риби. І саме завдяки цьому кусючі фрукти користуються таким попитом на півночі. Адже після того, як місцеві жителі їх зберуть і оброблять, з них виходять справжні бутерброди. Шкірка кусючих фруктів нагадує за смаком хлібну скоринку, а м’яка серединка на смак — наче свіжа підсмажена риба.
• Яка гидота, — не стримався Круглик, який дуже не любив їсти рибу.
• А це вже кому як, — посміхнувся капітан. От у Холодригії риби немає, тому для них такі фрукти — справжнісінький делікатес.

Так, за розмовами, минув сніданок. Коли друзі вийшли на палубу, вдалині вже було видно декілька островів, над якими кружляли чайки та інші, невідомі колоб’ятам, великі птахи.

• Пішли збиратися на острів, — вигукнув Холодок та першим побіг до каюти. Слідом за ним пішов Круглик та похмуро поплентався Медок, щось буркочучи собі під носа та похитуючи головою.

У бухті на дерев’яному причалі корабель вже чекали аборигени — бубликуни. Колоб’ята раніше ніколи не зустрічали живих бубликунів, лише бачили їх на малюнках та читали про них у книжках та підручниках, тому з цікавістю почали розглядати місцевих жителів. Бубликуни були схожі на колоб’ят, але були пласкими, з невеликою дірочкою посередині, нагадуючи чимось такі собі рум’яні коліщатка з ніжками та ручками.

Варто було лише друзям спуститися по трапу на берег, як бубликуни відразу обступили колоб’ят, пропонуючи їм кусючі фрукти, глиняні глечики з молоком, чудернацькі мушлі та іншу всячину. Годі було відчепитися від цих рум’яних остров’ян, що один перед одним намагались продати свій товар, щось вигукуючи чудернацькою бубликунською мовою.

Довелось колоб’ятам купити у них дві океанських мушлі та один кусючий фрукт, який завжди голодний Медок відразу заходився жувати, не звертаючи уваги на Круглика, що закривав рукою носа, скоса позираючи на товариша, від якого відразу почало смердіти рибою.

Позбувшись набридливих торговців, що відразу розпочали надокучати іншим морякам, друзі попрямували до невеликого селища, яке було видно поза рідкими деревами.

Проходячи через гайок з живих дерев, Круглик зупинився біля одного дерева і почав вдивлятися у землю.

• Що ти там побачив? — підскочив до друга Холодок.
• Та ось, забув запитати капітана, як же ж дерева пересуваються до моря, адже ніг у них немає, — задумливо відповів Круглик.
• Хм, дійсно, дивно, — погодився Медок. Адже якщо так подивитись — звичайнісінькі собі дерева, стирчать у піску — не витягнеш. Не подобається мені цей острів...
• Та годі тобі вже! — ляснув його по плечу Холодок. — Ось увечері підемо на узбережжя та усе побачимо на власні очі.
• Ви як хочете, а я увечері до цих ходячих дерев навіть не підійду, — злякано задкуючи прошепотів Медок. — Хто знає, може вони нас затопчуть і навіть не помітять.
• Та пішли вже, боягузе! Дуже ти їм потрібен... Сказав же капітан, що їх окрім риби нічого не цікавить, — вигукнув Холодок і покотився далі по доріжці.
• А може вони ще колоб’ят не куштували, — тихо пробурмотів Медок та обережно озираючись на всі боки почимчикував слідом.