Глава 4. ПЕРША РОЗПОВІДЬ КАПІТАНА

Даним-давно, коли я ще був юнгою, а кораблі були дерев’яними, наша шхуна, поскрипуючи, тримала курс на Бризію. Погода була чудовою, але вже третій день був повний штиль. Вітрила висіли, наче ганчірки, і наш корабель дрейфував за течією. Команда від нічого робити розійшлась по усім куткам корабля, та дрімала, ховаючись від палючого яскравого тропічного сонця. Я стояв на капітанському містку поряд зі стерновим Мачо-Бачо і вдивлявся у синю морську далечінь. Але ось я помітив вдалині маленьку крапочку, яка поступово збільшувалась. Мачо-Бачо теж її помітив і послав мене за капітаном. Капітан швидко прикотився, дістав підзорну трубу і навів її на невідомий об’єкт.

Коли капітан відірвав око від труби, обличчя в нього було дуже стривоженим. Він негайно наказав зібрати команду. Коли усі зійшлися на містку, капітан розповів, що до нас наближається дуже великий синій кит, і наказав готуватися до бою.

А слід додати, що серед моряків тоді ходили чутки, що у Бризійському морі поселився скажений кит, який нападає на кораблі, розбиває їх своїм могутнім хвостом, а команду знищує.

Ми зарядили гармати, взяли до рук рушниці і почали чекати на зустріч, адже втекти без вітру ми не могли. З кожною хвилиною кит ставав все більшим. Спочатку ми могли роздивитися його велетенський хвіст, потім гігантські очі, а зрештою і вся величезна тварина опинилася неподалік від нашого корабля. Один з моряків взяв до рук смолоскип і тримав його напоготові біля гармати, чекаючи на наказ капітана.

Тим часом, кит плавав навколо нашої шхуни, то наближаючись, то відпливаючи трохи далі. І коли він черговий раз повернувся до нас лівим боком, ми помітили, що у нього біля ока щось стирчить. Капітан знову взяв до рук підзорну трубу і відразу здивовано скрикнув. Виявилося, що в голові кита стирчав уламок дерева, який завдавав китові страшного болю і робив його жахливо дратівливим.

Капітан відразу скликав найдосвідченіших членів команди, і вони почали радитися, як можна допомогти китові. Нарешті, сивий одноногий боцман запропонував божевільний, як на загальну думку, план.

Взявши двох добровольців, боцман разом з ними спустив на воду шлюпку і попрямував назустріч китові. Це було справжнім безглуздям, адже одним помахом хвоста кит міг потопити навіть весь корабель, а не лише якийсь нещасний човник. Але боцман думав у цей момент не про себе — він використовував єдиний шанс врятувати корабель та команду.

Підпливши якомога ближче до кита, боцман сперся на ноги та почав розкручувати над головою мотузку, складену у формі петлі. Таку мотузку ще називають арканом або ласо. Вибравши зручний момент, він кинув аркан, намагаючись поцілити ним у дерево, що стирчало з кита. Нажаль, це йому не вдалося — кит саме повернув голову у інший бік. Так само було і другого разу. Втретє боцманові навіть вдалося накинути мотузку на стовбур деревця, але аркан зіскочив з мокрої деревини.

Трохи перепочивши, боцман поновив свої спроби. І ось, нарешті, удача! Мотузка зачепилась за сучок на стовбурі дерева, і петля міцно затяглася. Але лише тільки моряк спробував смикнути за мотузку, як кит, мабуть від болю, сплеснув хвостом, здійнявши велику хвилю, і поплив геть від корабля. Проте досвідчений боцман втримав кінець мотузки і навіть зміг прив’язати її до носу човна. Лишень він це зробив, як усі троє відчайдухів вистрибнули з човна у море. Далі всі могли спостерігати, як велетенський кит швидко віддаляється від корабля, тягнучи за собою човен, який з кожною хвилиною стає все меншим.

Радіючи, що так легко вдалося позбутися страшної небезпеки та ще й зберегти усім життя, команда розійшлася по кораблю. Через декілька тижнів усі вже майже забули про цю історію.

Але це ще був не кінець. Одного сонячного дня, коли штиль вже скінчився, і корабель, підхоплений потужним вітром тримав курс до Бризії, стерновий знову помітив щось на горизонті.

• Але цю історію я розповім вам наступним разом, — сказав капітан, відкладаючи потухлу люльку. — А зараз усі йдуть по каютах.

І, не зважаючи на настирливі прохання команди, капітан першим покотився спати.

Наші троє друзів теж пішли до каюти та повкладалися у ліжка. Спочатку вони ніяк не могли заснути — надто незвичним був цей день, та ще й цікаве оповідання капітана хвилювало уяву. Але згодом, заколихані хвилями, втомлені колоб’ята нарешті поснули.