Глава 3. В ДОРОГУ!

Наступного дня, в суботу, Круглик прокинувся вдосвіта, хоча вночі спав погано — весь час згадував події минулого дня.

Після зустрічі зі старим моряком друзі з захопленням поговорили про чудову нагоду відвідати фестиваль, а потім пішли до школи, щоб попередити навчалку про те, що вони деякий час не відвідуватимуть школу. Млинка Макаронівна спочатку була дуже незадоволеною, але потім відступила перед вмовляннями Круглика, Холодка і Медка, та дозволила їм взяти участь у фестивалі, але лише за одної умови — колоб’ята будуть кожного дня описувати усі свої пригоди в товстому зошиті, а потім дадуть його почитати усім однокласникам, які не зможуть усе те побачити на власні очі.

Перш за все, Круглик знову приготував улюблену кашку з пакетика з написом «субота», перемішав і почав чекати на прогноз. Фігурки зупинились дуже дивним чином: жовтий колобок опинився поряд з зеленим квадратиком (тривала цікава подорож), а зайчик, вовк, ведмідь та лисичка вишикувались в одну лінію. Круглик ще жодного разу у своєму житті не зустрічався з таким знаком, тому довго шукав його у книжечці, і знайшов лише на останній сторінці. Такий «парад звірів» віщував небезпечну пригоду з невизначеним кінцем.

Круглик схопив торбину із зібраними ще з вечора речами, закинув до неї коробку з кашею «Коловорот» (хто знає чим на тім кораблі годують?) і вискочив з будинку, щоб поділитись таким дивним віщуванням з товаришами.

На сходах замріяний Круглик ледь не розбив лоба, зіткнувшись з Холодком, від якого аж ментолова пара йшла. Через хвильку до них приєднався ще й Медок.

Зі схвильованих слів друзів Круглик ледь зрозумів, що їм каша навіщувала такий самий знак: «парад звірів». Окрім того, у Холодка була черепаха між червоною та зеленою зірочкою, що означало, що лише швидкий кмітливий розум може врятувати його від небезпеки, а у Медка — три квадрати підряд. Це мало застерегти тихого Медка від надмірної довірливості до незнайомців.

• Ой, щось мені неспокійно, — ледь не плачучи прошепотів Медок.
• Та припини труситися! — вибухнув Холодок. — Біжимо! На нас така чудова пригода чекає, а ти вже відступитися готовий! Та я може такої нагоди чекав усе своє життя! Нові країни, нові друзі!
• Авжеж, пригода обіцяє бути незабутньою, але ж як бути з «парадом звірів»? Каша ж ніколи не помиляється! — розсудливо зауважив Круглик.
• Як бути, як бути... — вигукнув Холодок! — Поживемо — побачимо! В мене ще ніколи такого знаку не випадало, тому не можу сказати, добре це, чи погано. А ви? — запитав Холодок друзів.

Друзі не знайшлися, що відповісти, бо й вони з таким знаком не стикалися.

• Ну, тоді гайда до порту, — з примусом у голосі сказав Холодок, підхопивши невеликий дорожній мішечок.
• А, хай буде, що буде, — погодився з ним Круглик.

А Медок лише стурбовано зітхнув і покірно, схиливши голову, поплентався за товаришами.

Дорогою колобки остаточно заспокоїлися і усю дорогу до порту пробігли, граючись та скубаючи один одного.

Порт зустрів друзів шумом та метушнею. Усі колобки кудись бігли, причалами їздили завантажувачі, звучала чужа мова, хтось реготав, хтось лаявся, одним словом — порт жив своїм життям. З великими труднощами, проштовхуючись через усі перешкоди, три колобки нарешті докотилися до корабля, що називався «Джонко-Донко». Біля трапу їх вже чекав капітан.

• Молодці, колоб’ята! — привітав їх Манго-Банго. — А я вже думав, що ви злякалися та передумали, але ні — ви таки справжні колобки!
• Та що Ви, ми нічого не боїмося, — гордо відповів за всіх Холодок.
• Так таки й нічого? — хитро примруживши око, посміхнувся капітан.
• Нічого! — не здавався Холодок.
• Ну, що ж. Такі люди на кораблі мені завжди потрібні, адже по дорозі може статися багато несподіванок, і тоді лише гострий розум, розсудливість і сміливість можуть врятувати корабель та команду! — піднявши до гори чорний від тютюну вказівний палець урочисто промовив Манго-Банго. — Проходьте на корабель, а юнга Ан-Банан покаже вам вашу каюту.

Ан-Банан — маленький, але дуже швидкий колобок яскраво жовтого незвичного кольору, швидко потис руку кожному з трьох друзів і відразу покотився вгору по трапу. Колоб’ята ледь встигали за ним.

Каюта виявилася досить зручною та затишною, хоч і знаходилась на нижній палубі. Вона була досить простою: три ліжка, невеличка шафка для одягу зі скрипучими дверима та ілюмінатор, який знаходився майже на рівні води, чому блакитна хвиля іноді заливала скло, відступаючи з тихим шелестом. Друзі поклали речі та попросили Ан-Банана показати їм корабель.

Ан-Банан не так добре розмовляв колоб’янською, як капітан, та ще й часто вставляв джунглянські слова, але колоб’ята швидко пристосувалися і майже все зрозуміли.

Перш за все Ан-Банан відвів їх у капітанську рубку. Там біля штурвалу стояв помічник капітана, мовчазний Кос-кос. Він лише суворо, не повертаючи голови, від чого здавалося його очі переповзли майже впритул до вуха, подивися у бік колоб’ят і, не відповівши на їхні привітання, продовжив далі вдивлятися у бік моря.

• Ви не звертусі уваги на сердитий виглядусі Кос-кос, — заспокоїв колоб’ят Ан-Банан. — Він дуже сміливий і добрусій.