Глава 1. Знайомство.

     Я Бродяча Ліза Олександрівна, навчаюсь у 9 класі. Мені 16, і я не відмінниця, але й двійки не отримую. Дві треті вчителів ставляться до мене нейтрально, а решта мене любить. З однокласниками не дуже дружу, але я й не самотня. У мене є двоє друзів, з якими я товаришую. З ними і додому йти не самотньо, та й взагалі не нудно. Звичайне життя підлітка, хіба що я не захоплююся ні Тіктоком, ні Лайком, ні Інстаграмом, ні Фейсбуком. І знаєте, мені таке життя подобається.

     Що ж до моєї родини, то у мене все просто супер.  Сімейка повноцінна, тато, мама, молодший брат та сестра.  Двоє бабусь, які часто нагадують протилежності один одного.  Одна бабуся з батьківського боку була настільки дбайливою і лагідною, що я взагалі дивувалася, як у нас усіх ще попи не злиплися.  Друга ж бабуся з маминого боку навпаки була строгою та стриманою, але любила нас усіх так само сильно, як і перша.  Я любила свою сім'ю, хоч часто могла образити грубим словом.  Сімейкою ми були не бідними і часто їздили на відпочинок.  Влітку їздили майже щодня на річку, інколи ж на тиждень до моря, а взимку у гори.
     Цього року все було так само, лижний курорт зустрів нас рясним снігопадом.  Разом із нами ще поїхала моя хрещена сестра Даша (моєї хрещеної мами донька).  Хоч мамі з коляскою, в якій лежала Софія (молодша сестра), було не надто зручно їздити, це не псувало нікому настрою.  Я, тато, брат і Даша зазвичай їздили чормними і червоними трасами, зрідка переїжджаючи синіми.
     Одного разу ми зазвичай спускалися по нічній трасі вниз.  І тут на черговому повороті Дашку занесло і вона почала втрачати рівновагу.  Я спробувала допомогти, але відволіклася, і сама вже полетіла стрімголів у низ.  Не встигла я зрозуміти що сталося, як я знепритомніла.