Серйозна розмова.

Сьома глава.

-Сәлем.
У відповідь, на слова якоїсть постаті, нічого. 
-Ти молодець, що мочиш. Будеш, мовчати, приходити до тебе не буду, - злісно усміхнулась та сама, старуха.
-Що, вам треба?! Я нічого казати, про вас не буду! Будь ласка, поверніть пам'ять! Я нічого, нікому, ніколи, ні за що, не скажу! - уже, в сльозах кинулась Соломія до ніг незнайомки.
-Хм...(*задумала та "відьма") Дивлячись як ти будеш, поводитись. Я за 3 дні, тобі можливо. Можливо, - наголосила жінка, - поверну пам'ять. Тільки в мене буде умова, - знову злісно усміхнулась та сама.
-Добре, я все виконаю! Поверніть мене до нормального життя. Благаю вас!
-Ну, все так все. Ловлю на слові, - і Соля заметушилась, адже не знала чи правильно вона вчинила, - отже, умова така. Ти більше ніколи! Чуєш ніколи! Не будеш спілкуватись, говорити, дивитись, на Бреїнга. Чому, не питай! Згідна? Соломія, мовчала, хоча і не знала про кого йде річ. Хоча це ж був хлопець в якого вона по вуха, закохана. Вона ж без нього життя не уявляє. Це, буде все кінець, якщо вона буде згідна. Можливо, вона мовчить, адже згадує, хто це, але ніяких мотивів в її голові на рахунок якогось Бреїнга нема! 
-Так... Я згідна... 
-От, і добренько. Тоді, уже ввечері ти згадаєш все. І зі мною більше, ніколи не зустрінешся, - ніби погрожувала та старуха, з якою вона бачиться востаннє. 
Дівчина, хотіла піти би прогулятись, але їй не давали спокою думки про цього хлопця, чоловіка, тата, чи взагалі дідуся. Можливо, це була для неї дуже важлива людина. Ми ж знаємо хто це був, а от вона... 
Тук тук тук 
-Добридень. Вийдіть на двір, ви уже біла, як та стіна, - наголосила мед-сестра.
Дівчина, знову ж таки нікуди не пішла. А просто сиділа, і дивилась в одну точку. Її ж бо хотіли навіть на облік до психіатра поставити. Знову, якийсь стукіт в двері. Невже, це та мед-сестра, яке буде давати їй компліменти? Ні, це ввійшла мама.
-Привіт, донечко. Вибач, що прийшла тільки за два дні від минулого приходу. По шию завантажена на роботі, начальника не відпускав, казав що звільнить. Тільки, зараз втікла. Все роблю заради тебе, звронько моя! Як ти, себе почуваєш? Лікарі, мені все розповіли, але і в тебе хочу поцікавитись. 
-Еее, добрий день. Мамо. А, вибачте як вас звати? - Тинь, в голові щелчок і вся пам'ять повернулась! Невже, та старуха, реально відьма? А, що якщо вона з нечистих? Можливо, в міліцію заявити? 
-Доню, ти що? Це ж я. Ти, що? В тебе, якійсь проблеми? 
-Ха-ха!) Це був жарт, мамо, - ледь викрутилась дівчина. У неї був дуже тривожний голос, - мамочко, рідненька, давай ти прийдеш завтра? Мене вже скоро мають виписати з лікарні. Я сильно змучилась. Спати, хочу.
-Гаразд, доню. Я тебе розумію. Ще завтра, навідаюсь, - добраніч. Спи моя квіточки, видужуй, - і матуся ніжно-ніжно поцілувала Соломію, мов у дитинстві. Попрощавшись, Соломія стала з ліжка, і думала, як зв'язатись з тою жінкою. Вона, зрозуміла, що Бреїнг, це той самий! Це та сама частинка життя Соломії. Але, якщо вже біля тижня, він до неї ні разу не прийшов, то можливо все скінчено? Але, поясніть, як після аварії, ца 5 днів, можна одужати? Це ж НЕ МОЖЛИВО! Потрібно, було, щось робити. Але, що? Мамі, не скажеш, таки нервує. Поліція, не варіант. Остання надія на Бреїнга. Все, Соломія буде просити завтра виписку, а якщо ні то втеча - найкращий варіант. 

Уже вранці:

​​​​​​Задзвенівши будильник, Соля спохватилась з ліжка і побігла до головного лікаря, з тим самим проханням, тобто відпустити її з лікарні. Ви не повірите, але лікар сам хотів йти, і виписувати її. Медик, наказав, зібрати речі, і чекати його біля головного входу. 

-Ну, що ж. Допобачення. І чому я попросив вийти. Тут нема камер. Хотів, сказати, що вам не сказав Ізольд. У вас, серйозна, проблема з пам'ятю. Він взяв, хабар у якоїсь жінки, уже похилого віку. І на МРТ, було чітко видно розлад. А я саме поїхав в Київ і не зміг вас прийняти. 

-Я знала, що він не з нормальних людей. Дякую, що сказали. Але, до мене повернулась пам'ять. Я все пам'ятаю, - посміхнулась Соломія.

-Але, такого не може бути! Це не можливо! У моїй 30-літній практиці, такого ні разу не було!

-Не переживайте. Все добре, якщо будуть якійсь проблеми я підійду. Допобачення.

Лікар, ще довго дивився в її спину, темне волосся, над яким грався вітер...