Провал в пам'яті.

Шоста глава.

-Ммм, яке гарне й спекотне сонечко змусило прокинутись... Стоп! - а-а-а... Як же... Мене... Тук-Тук-Тук, пролунало не сподіване, з кінця кімнати. Увійшов медик.

-Доброго раанку, - не правильно наголосивши, привітався лікар, - Як ви себе почуваєте? В відповідь нічого. Лікар, мав суворий вигляд, темні-темні очі, й сивину на волоссі. Йому було більше ніж 40. Він поцікавився, про самопочуття постраждалої ще раз. 

-Я...Я...Я.... Не пам'ятаю як мене звати, - з жаханим обличчям, і витріщиними очима сказала Соломія.

-Нагадайте, будь ласка з якою причиною ви у лікарні? - ось і підтвердження того що медик, старенький.

-Я не пам'ятаю. Лише в голові кружляє, мить коли перевернутий автомобіль вибухає. А далі нічого. Абсолютно нічого. А ще...

-Зрозуміло, - перебив її лікар - підійдете о 11:00 до кабінету комплексного МРТ? 

-Так, - і лікар вийшов з палати, побажаючи потерпілій гарного дня. Весь, цей час Соломія просиділа на ліжку, дивлячись в стелю. Тоді годинник показував 8:00 і оце весь час, дівчина не поворохнулась. Вона не думала ні про що. Просто є то й є, нема то й нема. Але в її голові один момент, перевернута машина, машина, машина, машина, машина. ”Можливо, я попала в аварію. Але ж я маю авто? Чи ні? Гаразд, дочекаюсь, цього МРТ.„ - роздумувала Со'. Більше, ніяких думок в її голові НЕ було. А ось уже, стрілки годинника, зійшлись на позначці 12:00. Потерпіла, легковажно повернулась, з виразом лиця, якому нічого не цікаво, обернулась назад. А потім ще раз, різко обернулась до годинника, з витріщиними очима і згадала про МРТ. Вона наскільки різко, зробила цей рух що голка крапельниці, ледь не вирвалась - це було досить боляче. Але, Солоха взяла у праву руку ту саму крапельницю і зі швидкістю бігуна "летіла" з третього поверха. Адже, кімната-палата дівчини була верхньому поверсі, а кабінет комплексного МРТ на першому. І шлях, не складався з одних схіх, а ще з довгих лікарських коридорів. І з великою працію, вона влетіла без стуку у той самий кабінет.

-Фуух, до...бри...день... Фухх...- Затинаючись, не зрозуміли розмовляла Соломія.

-Кгхе, кгхе(*шалено кашляв лікар) ХТО ТОБІ НАДАВАВ ПРАВО ЗАПІЗНЮВАТИСЬ?! - кричав лікар. Він сидів на великому чорному кріслі, лице було усе в зморшках, руки були, виснажені, можливо медик пропрацював все життя на будівництві. У нього був дуже, страшний і суворий погляд. Він певно дуже не любив, тих хто запізнюється. Можливо по собі знаєте, якщо ви не прийдете до лікаря буде величезна черга. А ось в нього ні жодного відвідувача. Ви мізкуєте чому?

-Вибачте. У мене вагома причина. Давайте я прийду...пізніше? Ви сьогодні, не в настрої.

-Ні, це... Кгхе, кгхе... Пробачте, нерви не витримують. Сідайте розповідайте ту свою причину. Пробачте.

-Добре. Отже, у мене напевно провали в пам'яті. Сьогодні зранку, я не пам'ятала свого ім'я, і навіть ім'я мами. Я навіть, не можу згадати, чому я в лікарні, і як сюди потрапила. А ще до цього, мені марився дуб.

-Я зрозумів. Давайте ми проведемо вам МРТ? Тому, лягайте на цей стіл(*це спеціальна мебель для МРТ), ріки рівно "по швам", і закрийте очі. Далі, Соломія виконала всі умови, медика, а якщо точніше то Ізольда Трістановича. Приблизно через 15-30 хвилин, лікар оголосив результати дослідження головного мозку.

-Кхм.. Я припускав, що у вас "збій" нейронів. Але, МРТ, на даний час найточніший прилад, нічого не показав, і з результатів...

-Ізольда Трістановиче, у вас.... За...спи....ною... Жінка! - вигукнула налякана дівчина. 

-Не намагайтесь, мене обдурити, і пропустити заняття в школі. Знаю я вас - дітей, - він обернувся і там нічого не було! - Отже з результатів, ніяких проблем у вас немає. Подумайте над своєю брехнею, - усміхнувся вкінці Ізольд Трістанович, це була дуже дивна посмішка! 

-Але, я реально вас не обманюю! Там була та жінка, вона мені здається дуже знайомою, - у голові Соломії виникли моменти з того дня: перевернута машина, забарвлене в червоний, те саме волосся жінки, ліс, якийсь хлопець, який стоїть непорушно(*це був Бреїнг, хоча дивно, що Соломія, не може впізнати коханого). 

-Звичайно... Кгхе, кгхем! Ідіть прогуляйтесь... Кгкемм!! - кашель, перебивав Ізольда. Дівчина, погодилась, але вона насправді, таємно пішла в кімнату. Чому таємно? Адже, з такою людиною як той Ізольда Трістанович, краще не жартувати. Тепер, Солоха, лежала, дивилась в стелю, і тут вона чує розмову....