16

— Це уся історія? — Олесь перегорнув останню сторінку і здивовано поглянув на її зворотній бік, неначе там могла бути вказівка, де шукати продовження роману.

Зоряна розвела руками:

— Це все, що мені вдалося скопіювати. До того, як Арсеній побачив, що я заходила до цієї папки, і закрив до неї доступ. Правда, я встигла прочитати те, що там було написано, але книга була ще незакінчена. І знаєте, що мене насторожило? Що він не показував мені цей роман, хоча інші свої твори сам пропонував прочитати і висловити про них думку. 

— Як же ви дізналися про існування цієї книги? — Олесь відчував, що дівчина ніби щось не договорює, або приховує частину інформації. 

— Випадково її помітила. Арсеній попросив знайти у його комп'ютері папку з угодами, які він укладав із видавництвом. Та папка була поряд із цією книгою, яка не мала заголовку, тільки якийсь набір цифр. От я й помилково обрала не той документ. Спершу  збиралася закрити, а тоді стало цікаво — що це за книга? Почала читати, і впізнала власну історію, але Метельський її спотворив до невпізнаваності. Та Уляна — якась механічна лялька, а не людина, вам так не здається? 

Вона обурено підтисла пухкенькі уста і стріпнула кучерями.

— Так, ця героїня якась безхарактерна, — вирішив підтримати її Олесь. — Але, можливо, до кінця твору вона повинна була змінитися? Таке часто буває в книгах — герой проходить через певні випробування, і стає сильнішим, мудрішим…

— На жаль, це не той випадок, — трохи сумно усміхнулася Зоряна. — Бо у романі мого шефа Уляна й залишалася такою переляканою лялькою… поки її не вбили! 

— А що ж там було далі, перекажіть хоч у двох словах! Як вона загинула?

— Звичайно, я якраз збиралася про це розповісти. Отже, згідно сюжету, придуманого Метельським, Уляна знайшла ключа від тієї таємничої кімнати. Він висів на цвяшку зі зворотнього боку книжкової шафи, дівчина витирала пил — і знайшла ключик. Щось її підштовхнуло спробувати відчинити ним завжди замкнені двері. Ключ підійшов. Вона дочекалася ночі, коли Родіон та Мішель заснули, тихенько прокралася до потрібних дверей  і відчинила кімнату. Там був довгий опис… ну, якщо у двох словах — то таємна кімната виявилася спальнею тієї самої Ади — зниклої дружини Родіона! 

— І що там було? Сподіваюся, не муміфікований труп жінки? 

— Ні, нічого такого. Але покоївка зі здивуванням побачила, що кімната виглядає так, ніби її власниця вийшла кудись ненадовго. Всі речі на місцях, одяг у шафі, навіть розгорнутий журнал на тумбочці і недбало залишені на туалетному столику прикраси… Здавалося, там ніхто не прибирав уже тривалий час, все було вкрите товстим шаром пилу. Вона побачила сумочку на кріслі і наважилася зазирнути всередину. Там лежали паспорт, телефон, ключі, гаманець із грошима та картками. А ще маленький записник, списаний дрібним почерком. Раптом Уляна почула голос Родіона. Він сердито кликав покоївку. Перелякавшись, вона вискочила з кімнати і замкнула її на ключ. Стрімголов кинулася на пошуки господаря. 

 — Він розгнівався, бо побачив, що дівчина відчиняла ту кімнату?

 — Я не знаю… У книзі про те не було сказано. Вона прибігла на кухню, а та була вся залита водою. Хтось відкрутив кран, заткнувши при цьому раковину пробкою. Відкрутив не на повну, так що вода текла тоненьким струмочком, поступово наповнила раковину і полилася на підлогу.

 — Це зробила Мішель?

 — Мабуть… Знову ж таки, у тій частинці книги, котру я встигла прочитати, ці моменти не пояснювалися. Було тільки написано, що Уляна схопила ганчірку і заходилася вимочувати воду. Родіон тим часом пішов до себе. А коли дівчина закінчила прибирання, вона повернулася до своєї кімнати, зняла халат, щоб випрати його, бо під час ліквідації “потопу” він забруднився… А з нього випав ключ від Адиної кімнати та записник, який Уляна механічно вкинула до кишені, коли поспішала на вимогу Родіона.  Як виявилось далі, то був щоденник дружини господаря будинку...