12

— Я Уляна, — відповіла дівчина, чомусь відчуваючи, що червоніє. 

 — Ви, мабуть, нова покоївка? — поцікавився Орест. — Бо я чув, що Юля розрахувалася, а господар не міг знайти дівчину на її місце. Він, знаєте, дуже вимогливий...

 — Правда? — в Уляни аж холодок пробіг по спині.  Невже Родіон її звільнить?

 — Так, — продовжував хлопець, який, видно, любив побазікати. — Юля мені говорила, що він сварив її за те, що вона малює широкі брови і нарощує вії та нігті, казав, що терпіти не може “інстаграмну” зовнішність у жінок. Тому, коли я вас побачив, то так і подумав — що ви пройшли в нього кастинг.

Уляна так і не зрозуміла, критика це чи комплімент.

 — Він дуже суворий, — сказала просто, щоб підтримати розмову.

 — Що є, то є, — кивнув Орест. — Але не бійся, з ним цілком можна ужитися. Головне, не сперечатися і все робити, як він скаже. Ні, не в тому плані, що ти подумала, — швидко виправився, побачивши, що дівчина вражено закліпала очима. — Я мав на увазі роботу. А до служниць він ніби не пристає, в нього є дівчина, часто тут буває. Ну ти сама її побачиш. Одним словом, не дрейф, все буде добре! Зарплатня тут класна, а це головне.

 — Дякую! — усміхнулася Уляна. — Ти мене трохи заспокоїв.

Вони й самі не помітили, як перейшли на “ти”. З Орестом Уляні було легко і просто, неначе вони вже були знайомі багато років. А коли він передавав їй порожню миску, то ненароком торкнувся її руки, і Уляна відчула хвилювання, немов легкий електричний розряд пробігся по її тілу. Вона досі ніколи не стикалася з подібним.

Аби не виказувати свого збентеження, попрощалася і пішла в дім. Заварила собі кави, доїла рештки консерви з баночки, потім ще взяла з холодильника кілька тістечок. Життя налагоджувалося — подумала вона. 

***

Господар повернувся пізно ввечері, і не сам. Уляна не лягала спати, сиділа в своїй кімнаті перед телевізором, дивлячись якийсь серіал. Вона думала — раптом господареві щось буде потрібно?

Тому, як тільки відчинилися двері, відразу вийшла в передпокій і зупинилася там, не дуже добре знаючи, що робити в таких випадках.

На порозі з’явилася спершу висока худорлява дівчина з довгим, аж до пояса, темним волоссям, у обтягуючій фігуру чорній сукні та в чоботах-ботфортах. 

“Ото дивина, чоботи серед літа. Вона б ще шубу одягла”,— подумала Уляна. 

Незнайомка була точною копією тих красунь, яких Орест трохи раніше назвав “дівчатами з Інстаграму”. Волосся в неї було довге і пряме, брови чорні і широкі, лялькові вії, які, здавалося, навіть важко було розплющити уранці. Пухкі губи, підведені яскраво-червоною помадою, впалі щоки — ( “голодує вона, чи що?”).

Дівчина зупинилася посеред кімнати, несхвально поглянувши спершу на Уляну, тоді на Родіона.

 — У тебе що, нова служниця? — запитала вона. — Чому ти мені не сказав?

 — Забув, — буркнув той. А тоді звернувся до Уляни. — Іди в мою спальню і зміни, будь ласка, постільну білизну. Тоді можеш  повертатися до своєї кімнати і лягати спати. 

 — Почекай! — гукнула дівчина до Уляни. — Як там тебе? Допоможи мені зняти чоботи!

Вона сіла на м’який пуфик, що знаходився в передпокої і витягнула ноги, очікуючи, щоб Уляна кинулася її роззвувати.

Уляся вже збиралася виконати цей наказ, але Родіон сердитим жестом заборонив їй це робити.

 — Я, здається, тут господар? — сказав він, нахмуривши брови. — Уляно, йди до спальні і займись білизною. А ти, Мішель, не велика пані, роззуєшся сама.

 — Ах так? — Мішель пирхнула, як кішка, і зірвалася на рівні ноги. — Принижувати мене будеш перед якоюсь дівкою? Тоді все! Я пішла! Будеш любитися сам з собою!

Вона, правда, вжила трохи інакше слово, від якого у Уляни почервоніли вуха, і  вона швидко побігла сходами нагору, до спальні, виконувати доручення господаря.

Поки піднімалася, то чула, що Родіон холодним тоном сказав:

 — Давай, іди, тільки пішака, я тебе відвозити не буду.

Мішель щось забубоніла у відповідь, вже більш примирливо,  з чого Уляна зрозуміла, що нікуди йти вона не збирається.

Але далі їхню розмову дівчина вже не чула, бо увійшла до спальні і зачинила за собою двері.