11

Уляна вся похолола від жаху. Зірвавшись на ноги,  схопила серветку і кинулася витирати одяг господаря, від чого  залишки супу розмазувалися ще більше.

Він узяв її руку і відвів убік:

 — Дякую, це зайве, — сказав крижаним тоном. — Краще прибери в кімнаті, — і, вказавши на бруд на столі й кріслі, вийшов із вітальні. 

Поки дівчина похапцем ліквідовувала наслідки своєї незграбності,  Родіон встиг прийняти душ і переодягтися. Він вийшов до вітальні в новому костюмі. який сидів на ньому так само ідеально, як і старий.

 — Брудні речі я кинув у пралку, випереш їх, — сказав і взяв свій ноутбук, збираючись виходити.

 — Але ж ви не пообідали, —  знічено промовила Уляна, їй було соромно навіть очі підняти, так і стояла, дивлячись на носки своїх злощасних черевиків.

 — Дякую, в мене вже немає часу, — відповів  господар.  — І так запізнююся на ділову зустріч. Пообідаю в ресторані. 

Як тільки двері за ним зачинилися, Уляна бігцем кинулася до ванної кімнати і ввімкнула пралку. Її щоки горіли, руки тремтіли.

“Яка ж я дурепа! — думала вона.  — В перший же робочий день так осоромитися!  А що, коли господар вижене мене? На його місці я, мабуть. так би й зробила!”

Вона раптом відчула страшенний голод. Адже снідала тільки вранці, та й то на скору руку. Здається, господар казав, що можна брати продукти із холодильника . Вона зазирнула — скільки всього, очі розбігаються! Їй було соромно їсти м’ясо чи ковбасу, чи той самий суп — раптом, господар накаже подати його на вечерю? 

Тому знайшла на нижній поличці щось схоже на печінковий паштет у скляній баночці. 

“Це, мабуть, не дуже дорого коштує”, — подумала дівчина. Адже сама купувала консерви в магазині, бо на свіже м’ясо шкодувала грошей.

Зробила собі бутерброд і пішла оглядати будинок. Треба було швиденько навести лад до повернення господаря, щоб він змінив гнів на милість.

В цілому, роботи було небагато, бо все стояло на своїх місцях ( певно, Родіон мав педантичний характер і любив порядок). Вона витерла пил з  меблів, полила кімнатні рослини, витріпала килимок, що лежав біля вхідних дверей. 

Одна кімната на другому поверсі була зачинена. Уляні було б цікаво туди зазирнути, але ключа  вона не мала, тому тільки постояла біля дверей, та й пішла далі.

Тим часом пралка уже закінчила свій цикл, і дівчина дістала чисті речі. Костюм та сорочка були лише ледь вологі — розумна машина не тільки випрала, але й трохи просушила їх. Але Уляна вирішила. що варто ще винести одяг надвір, аби він краще висох на сонечку.

Взявщи одяг, вийшла на ґанок і зупинилася в роздумах. Вона не бачила жодних мотузків для сушіння білизни чи чогось подібного.

Тому вирішила обійти будинок навколо і пошукати, де можна повісити речі.

Звернувши за ріг особняка, вона побачила невисокого чорнявого хлопця в робочому комбінезоні, який заклопотано схилився над газонокосаркою, щось там лагодячи.

Мабуть, то був той самий садівник, про якого говорив Родіон.

 — Вибачте, —  звернулася Уляна до хлопця, — підкажіть, будь ласка, де тут можна розвісити одяг...

Садівник розправив спину і витер руки об свій комбінезон. Він посміхнувся, дивлячись на неї. Усмішка була широкою і відкритою, і Уляна теж посміхнулася у відповідь.

 — Он там, — вказав рукою хлопець за невеличкий сарайчик, у якому, мабуть, тримав свої інструменти. — Давайте я вам допоможу.

Він хутко вихопив у неї з рук миску з одягом Родіона та пішов до вкопаних у землю стовпів, між якими були натягнуті мотузки для сушіння білизни. Вправно розвісив речі, закріпивши їх прищіпками .

 - Отак,  — сказав задоволено, помилувавшись своєю роботою.  А тоді обернувся до Уляни: — Мене звуть Орест. А вас?