Двері рипнули і відірвали Шепуниху від її скорбот.
В шпарину просунулася чорна кучерява голівка. Карі намистини з цікавістю поглядали на бабу.
- Іди до мене, дитинко, - сухими губами прошелестіла Шепуниха, - Хочеш подарунок від баби?- мала кивнула. - Приймеш його вдячно?- Маріка кліпнула. - Не зречешся, не закинеш, не сплюндруєш?- третє спитала.
Хоч мала і слів таких ще не чула, радісно проспівала: - давай, бабо, подарунка, давай, бабо, подарунка.
Але не той подарунок, що мала собі думала, дала їй баба.
А іншого- вже не було кому дарувати.
Шепуниха відійшла одним подихом.