НЕВІСТОРІЯ

1.

За чотири місяці до згаданих нижче подій.

Буденний день, початок травня, коли ще добре дихається, але інтуїтивним післясмаком вже відчувається майбутнє спекотне літо, яке періодично буває в південних містах країни. Вони домовилися зустрітися в обідню перерву біля міського РАГСу, що на Спаській і кута Лягіна. Першою на обумовлене місце зустрічі прийшла Марія і вже менш ніж через десять хвилин підходили дві інші дівчини. Всі троє були хорошими подругами, ще з місцевого університету, закінчивши його два роки тому. Але як водиться, жодна за спеціальністю «Метрологія та інформаційно-вимірювальна техніка» не працювала. Свої професійні шляхи вони почали в офісах різних фірм, рясно розкиданих по центру міста.

- Привітики! – відгукнулася першим привітанням до дівчат, що підійшли, Марія.

- Привіт красуне! – енергійно обіймала і цілувала її в обидві щоки Ріната, чорнява мулатка, «симпатичний плід любові двох рас» як говорила вона про себе у відповідь на розпитування про своє походження.

- Вітаю Маня! – також цілуючи в щоки, але більш стримано віталася Леся, накидаючи оцінюючий, дружній погляд. – Уу, гарна сукня ... нова? І шалик симпатичний, колір тобі пасує.

- Так, сьогодні тільки одягла. Шалик матусін, – без хвастощів, але із задоволенням відповіла Марія. Світла ситцева сукня з дрібним квітчастим візерунком, літнього фасону з поясочком, добре сиділа на ній. Лавандовий бавовняний шалик прикривав її оголені плечі фасону сукні.

- Ну, що куди підемо? – питала подруг Леся.

- Давайте в нашу піцерію... – не терпляче запропонувала Ріната, – зголодніла страшенно.

Їх дружній обід стався в популярній піцерії на Соборній. Замовлену «Баварську» піцу з мисливськими ковбасками і грибами, до взятих раніше салатів «Цезар» і «Грецький» і по філіжанці «Американо», офіціант приніс швидко. Наштовхане в обідній час відвідувачами приміщення мало тільки до коротких запитань і відповідей про роботу, про спільних знайомих і парі естетичних зауважень про манікюр і нові сережки. Загальна галаслива атмосфера, що наближалася до задухи і бажання поспілкуватися на інтимні дівочі теми, все ж таки випхали їх з приміщення на вулицю, де швидко зорієнтувались з наступним напрямком. Вони попрямували в бік «Каштанового» скверу, по дівочі дуріючи і голосно посміхаючись, немов з ковтком свіжого повітря вони зловили смішинки. Насправді Ріната згадала випадок з їх недавнього студентського життя на третьому курсі.

- Вух, що то, жарко мені з вами, я скоро лусну від сміху ... Давайте туди сядемо, – вказала розчервоніла Леся на не займану лавку, що стояла в двадцяти метрах від них під розлогим каштаном.

- Хто останній добіжить той «дурдочка»! – несподівано вигукнула Ріната та першою чкурнула в напрямку лавки, а за нею швидко зметикувавши Леся і не очікувано затрималася Марія.

Чиясь рука, немов шлагбаум на переїзді, виникла перед нею. Мовчки, з натягнуто ввічливим обличчям промоутера, молодий хлопець, вочевидь студент,  простягав їй флаєр. Машинально схопивши його з рук, вона прискорилася убік лавки.

- Х-н, Так ні чесно, – по-дитячому, але без образ, розмахуючи флаєром в руці сказала добігши останньої Марія. – Вікна нікому не потрібні?

- Вікна ні, подруга так! – пожартувала Ріната. – Сідай, – запропонувала, відсуваючись в убік як заохочення за програш.

Марія присіла між подругами, поклавши незатребуваний флаєр збоку себе.

- Ой дівчатка, як божественно! – відкинувши голову на спинку лави, з почуттям повного задоволення промовила Ріната.

- Ситий шлунок, завжди божественно, – прагматично помітила Леся.

- Не порти банальностями момент, – по-дружньому заперечила Ріната. – Краще як я, закрийте очі і глибоко вдихайте через ніс ... Ну, щось відчуваєте..?

В цей час цвітіння досягає свого максимуму, наповнюючи повітря щільною сумішшю квіткових ароматів, що розносилися вітром навкруги.

- Щось вловлюється... – мовила Марія, прислухаючись до приємних ароматів, – медове, упереміш з терпким.

- Щастить вам, – з награною печаллю промовила Леся. – У мене взагалі погано з нюхом. У дитинстві перехворіла, з тих пір погано відчуваю.

- А мені, мій Славко, тиждень тому такі троянди на річницю наших відносин подарував! – захоплено похвалилася перед подругами Ріната. – Такі великі, червоні! Каже «найкрасивіші обрав». Зараз покажу, – вказівний палець в режимі пошуку швидко забігав по екрану смартфона. – Ось! Шикарні, правда...

- Це він теж подарував? – вказуючи на словах на червоний телефон, запитала Леся. Отримавши у відповідь ствердно «Угу», всі троє, уважно, стали розглядати слайди одноманітних фоток.

- Ой, дівчата, він у мене взагалі такий ... Дітей хочу! – мрійливо вимовила Ріната.

- У житті спочатку влаштуйся, – повчально промовила Леся, – дітей завжди встигнеш. Для сім’ї  фундамент потрібен, планування, а не емоції. Хоча було б цікаво побачити ваші плоди кохання із твоїм рудим здорованем, – зробивши виріз обличчя з цікавістю задумливим. – Мій хоч і не по квітам, але у нього купа інших плюсів. 

- Ти про чоловічі, – жартівливим тоном відігралася Ріната, продовжуючи пальцем водити по телефону. – Він у тебе хлопець з великим носом.