Розділ 3.

Зволікати з навчання Турен не став. Уже наступного ранку, щойно перші промені сонця проникли на землю, мене розбудив гучний стукіт у двері. П’ять хвилин на збори – й от я вже стою на задньому подвір’ї, захованому в тіні кількох дерев. Сонна, проте сповнена передчуття чогось хорошого.

- Для того, щоб стати сильною, замало просто опанувати магію. Ти повинна загартувати свій дух, свій характер, своє тіло, – перший урок почався, що не дивно, з теорії. - Сила – це контроль. Контроль, який належить лише тобі, твоєму холодному розуму. Не гарячковим бажанням, не емоціям, а тільки здоровому глузду. Затям це! Для прогресу в цій справі замало простого бажання, потрібне справжнє розуміння істини. Якщо ти не збагнеш сенсу, закладеного в моїх словах, нам нічого робити.

- Я все розумію, – поспішно запевнила. - Не керуватися емоціями, діяти розумно.

- Саме так. Аби досягнути ідеального результату, потрібно підтримувати баланс. Тіло, знання, магія, емоції – ось твоя формула успіху. Тренуватимеш усе це одночасно…

- Так. Гаразд, – кивнула, поки що погано розуміючи, як це робити.

- Сьогодні почнемо з простого. Терпіння.

- Добре, що далі? – його мені якраз і бракує зараз.

Чоловік підняв задумливий погляд угору. Сперся на свою дерев’яну палицю й через кілька довгих секунд промовив:

- До повного сходу сонця ще є час. Його не багато, але з цим завданням ти впораєшся.

- З яким?

- Візьми он те відро, – мені вказали пальцем на старі клітки, біля яких лежало одне невеличке металеве відерце, - і збери в нього всю ранішню росу. Роби це щоранку до тих пір, поки воно не заповниться принаймні наполовину…

- Що? – вигукнула здивовано. - Ви зараз серйозно?

- Більш ніж, – кивнув Турен.

- Та мені життя не вистачить, щоб її зібрати, не те, що одного року!

- Роби, як кажу, й не сумнівайся в моїх методах. Інакше нам доведеться попрощатися значно раніше, – суворе.

Глибоко вдихнула й важко поглянула на чоловіка.

- Це все? – процідила розчаровано.

- Щойно стане спекотно, закінчиш. Тільки подбай про те, щоб вода не випарувалася. Інакше доведеться починати з початку. Продовжиш цю роботу завтра. Як тільки закінчиш тут, раджу переходити до фізичних навантажень. Нічого надскладного – просто пробіжи кілька кругів навколо огорожі. Цього буде більш ніж достатньо для першого разу.

- Ви впевнені, що це – саме те, що зробить мене сильнішою?

- Сумніватимешся в моїх методах…

- Та ні, ні. Не сумніваюся, – перебила, знаючи, як Турен планував закінчити своє речення.

Без жодних зволікань, поплелася за відром. Хоча відверто не хотіла цього робити. Така робота – безкорисна. Як збирання роси зробить із мене воїна, спроможного не лише на самозахист, а й на помсту?

Втім, іншого виходу в мене немає. Зараз мені нікуди податися й ніде ховатися від Кіпріана. Тож мушу довіритися незнайомцю і його божевільним методам навчання. Зрештою, якщо не буде жодних результатів, я завжди зможу відмовитися від усього цього й піти на пошуки іншої допомоги та союзників. Упевнена, попри очевидну смуту, не всі люди погані й зіпсовані. Серед них повинні бути й хороші душі, які неодмінно простягнуть мені руку помочі.

Ну а поки такої потреби немає, я зроблю те, про що мене просять.

Зберу цю дурну росу.

Легко сказати – складно зробити. Ох і намучилась я з цим завданням! Кілька годин ледь не навколішки пролазила по брудній землі, а результат виявився дуже й дуже плачевним. Дно відерця ледь-ледь намокло скраєчку й те не повністю. Це ввігнало в журбу й змусило розчаруватися. Та, попри розуміння нездійсненності цього виклику, я вперто продовжила його підкорювати.

Втім, безрезультатно.

Змучившись і розізлившись, я покинула цю невдячну справу й повернулася до будинку.

- Швидко ти! – прокоментував мою появу господар дому.

- Спекотно. Відпочину і піду бігати, – пояснила.

- Температура не повинна стати тобі на заваді. Коли зустрінеш на полі бою свого суперника, з ним ця відмазка не спрацює, – насмішкувате.

А проте кепкування вчителя допомогло взяти себе в руки. І справді, я не надто втомлена, тож чого жалію себе. Лінню світ не підкорити.

І Кіпріана не вбити.

Згадка про мою ціль стала хорошим стимулом. Вже за хвилину я з усіх ніг намотувала кола навколо огорожі. Злість стала щедрим джерелом моєї наснаги, піддала сил і бажання працювати над собою до останнього, до глибокої знемоги.

Та надовго мене не вистачило. Тричі оббігши імпровізований іподром, пошкандибала знеможена до будинку.

- Слабенько, – завважив Турен, зробивши кілька ковтків холодної води з лимоном.

Він стояв при вході й споглядав за тим, як втомлено я наближаюся.

- Під розжареним сонцем, упевнена, ви б самі більше не пробігли, – промовила на свій захист.

- На годиннику тільки десята ранку. Температура поки що більш ніж прийнятна для тренувань. Сила волі в тебе геть мізерна. Такими темпами ти не швидко станеш воїном.

- Це лише перший день. Попереду в мене ще цілий рік…

- Якщо справді так думаєш – ти безнадійна. Кожен день варто сприймати, як останній. Тоді результат вийде значно кращий і швидший. До того ж не порівнюй нас двох і взагалі ніколи ні на кого не рівняйся: кожна людина має різний максимум. Те, що для когось кінцева точка, для тебе може стати місцем старту…

- Ви – дивовижна людина, – промовила зі щирим захопленням. Але від правильних слів енергія в ногах не додалася, тож перерву таки довелося зробити.

Обід готував пан Турен. Смачне смажене теляче м’ясо з овочевим гарніром гарно мене наситило й змусило вкотре захопитися батьком Сезара. Здавалося, наче для цього чоловіка не існує нічого неможливого. Він загалом справляв враження мудрого серйозного воїна. Його слова, його рухи, його погляди – точні й різкі – зачаровували. В тому, як він готував, як обходився з кіньми, як майстрував щось із дерева, жила своя таємнича магія. Я спостерігала за ним увесь день і в якийсь момент зловила себе на думці, що Турен вельми схожий на мого батька. Той теж здавався холодним, проте зсередини палав любов’ю; так само завзято виконував свою роботу й був майстром на всі руки; часто мовчав, говорив лиш коротко і влучно й нерідко повчаннями. Але ця схожість не була суцільною, бо моїм учителем стала геть інша людина. Особлива, зі своїми проблемами й історіями, зі своїми успіхами й невдачами, зі своїми поразками й перемогами.