Розділ 2.

- Отже, що ти вирішила? – нетерпеливо поцікавився Сезар.

Вони з Ха Су повернулися, щойно анубіси відвели Рейвана на пристань, звідки от-от мав відчалити черговий корабель Небуття.

- Я виконаю своє призначення, але від помсти Кіпріану не відмовлюся! – промовила рішуче.

- Що ж, твоє право. Та сумніваюся, що ти його справдиш, – з дивним усміхом промовила дівчина.

- Чому?

- Навряд чи Морок дозволить себе вбити. Навіть тобі, – пролунало у відповідь не менш дивне від Сезара.

- «Навіть»? – перепитала. - Ви або надто перебільшуєте мою важливість, або надто применшуєте.

На це Ха Су лише знизала плечима, байдуже зазначивши:

- Це ваші з ним пристрасті. Самі розбирайтеся.

Мені така відповідь не сподобалася. Та я не стала зациклювати на цьому свою увагу. Зараз на часі зовсім інше питання:

- І як мені тепер бути? З чого почати?

- Для початку, не погано було б повернутися до світу живих. А далі домовляйся з Мороком сама. В будь-якому разі, ти йому потрібна не менше, ніж він тобі, – Сезар кинув короткий погляд на годинник у себе на зап'ясті.

- Я не повернуся на той острів! – заявила беззаперечно. - Не можу от так просто пробачити своєму ворогу його жорстокий учинок і люб'язно запропонувати співпрацю.

Женці переглянулись і в унісон промовили:

- Можеш.

- Але Кіпріан усе ж учинив огидно, хоч його дії я, пробач, підтримую, тож люб'язність не обов'язкова, – додала скривлено Ха Су, на що я лише скрушно похитала головою.

Ці двоє невимовно наївні та прості. А я у невимовно складному становищі. Все моє єство противиться добровільному поверненню на Альпен. Доки я слабка, братерники сприйматимуть мене як легку здобич. Я буду ніким і нічого не вартуватиму, а це навіть не варіант для мене. Нове життя не стане продовженням мефеського, я більше ніколи не погоджуся на роль жертви, бо не заслуговую цього.

- Я впевнена, що володію бодай якоюсь магією, – промовила, раптом згадавши слова пана Устима про яскраве синє сяйво в моїх очах і те, що я зробила з демонами в ніч нашої з батьком утечі. - Ви щось знаєте про мій дар? Допоможете його опанувати?

- Ти – Вир, створений задля знищення світу в разі такої потреби, отже всередині тебе вирує вся міць стихії руйнації. Але ми тобі не вчителі, тож розбирайся сама з цією проблемою. Хочеш – проси допомоги в Морока, як ні – то шукай собі іншого вчителя, – байдуже запропонувала Ха Су.

- Але кого ж я знайду? І де? Великий світ – чужий мені, єдині знайомі – це рідні мого тепер покійного нареченого. А Кіпріана я навіть під загрозою смерті не проситиму про допомогу, – похнюпила носа.

- У мене є один знайомий стихійний маг. Воїн у минулому й виходець із Другої префектури. Трохи відлюдькуватий, дивний, гострий на язик і живе усамітнено поблизу пагорбів-бігунів. Але в цілому людина хороша. Справ із демонами не має і з братерниками ніяк не пов’язаний. Гадаю, мені не відмовить в одній невинній послузі, – задумливо почухав підборіддя Сезар.

- Черговий твій боржник? Та скільки їх у тебе? І де вони взагалі беруться? – поцікавилася його приятелька чомусь невдоволено.

- Це було б вельми люб’язно з вашого боку, – зраділа. - І гадки не маю, як тепер віддячити.

- Просто не знищ цей світ, – зітхнув емісар зніяковіло.

- Але врахуй, це востаннє! Більше ми тобі не допомагатимемо, – останні слова Ха Су промовила з особливим наголосом, кинувши суворий погляд на напарника. - Це поза правилами, до того ж Морок – ворог небезпечний, ми в недруги йому набиватися не збираємося.

- Хіба вам не повинно бути все одно? Невже протекторат самої Смерті не гарантує особливого захисту?

- Служіння Одвічній не робить нас безсмертними. Але годі пустих балачок. Тобі більше не можна тут залишатися. Слідуй за нами.

Дівчина повела до виходу, а згодом – вже знайомими коридорами та сходами. Як і перше, тут не було ні жодної живої душі, ні жодної мертвої, ні емісарів, ні простих женців, ні анубісів – нікого. Лише важкий холодний темний камінь і відлуння наших незлагоджених кроків у морозній свіжій прохолоді.

Весь Хельхейм теж здавався покинутим. Грізним сторожевим воїном він височів над незліченними мостами-переправами, притягуючи до себе численні погляди розгублених померлих душ. Тривожив цікавість і вселяв страх своєю похмурою кам’яною величчю, здавався рідкісною чорною перлиною в широкому обрамлені суворого і грізного пейзажу.

Кінь віддалявся від острова швидко й упевнено. Тисячі душ озиралися на нас безнадійно та заздрісно. Кілька навіть побігли слідом, палко воліючи повернутися до світу живих, однак із власної необережності деякі падали у воду, ставши вічними заручниками примарної річки Нігіль.

Невдовзі простір став спотворюватися й наливатися темрявою. Кілька хвилин я не бачила далі власного носа, а тоді світ живих розквіт переді мною сліпучим сяйвом. Тепло сонця ласкаво торкнулося шкіри, проганяючи холод Потойбіччя. Грайливий легіт залоскотав шкіру й приніс із собою аромат молодої трави та цитрусів. Зусібіч розкинулися зелено-жовті поля вільного степу, неподалік виднілися сади й перші ознаки цивілізації.

- Ми на території Другої префектури. Поселення Колліс. Вважається прикордонним, бо з північної сторони межує із Третьою префектурою, далі на схід тільки пагорби-бігуни, а за ними – кінцева точка – Молочний океан, – поділився Сезар інформацією, щойно ми сповільнилися.
Щось подібне згадували й мої вчителі. Географію континенту ми вивчали в посиленому режимі, адже без її знань увійти в елітні політичні кола стало б неможливим. Тож тепер я цілком орієнтуюся в місцевості, нехай здебільшого теоретично.

Молочний океан, до слова, отримав таку назву через шовково-білий колір води, а пагорби-бігуни – рухливі піщані насипи – виникли внаслідок впливу магічних часток з океану на місцевий ґрунт, а точніше – пісок. За межами поселення починається насправді небезпечна зона – пустеля, куди смертні добровільно майже не ходять. Постійний рух земної поверхні небезпечний тим, що в будь-який момент на новому місці можуть витворитися як сипучі піски, так і нові рухомі насипи. Окрім цього в піщаних глибинах мешкає чимало пустельних змій. Ці дикі створіння у кращому випадку здатні добряче пошматувати свою здобич, а в гіршому – проковтнути людину заживо.