Невситимі

Розділ 12.

Ранок почався геть неочікувано. А точніше – з великого здивування, яке охопило мене, вартувало розплющити очі (до речі, спала я, наче вбита). Вся моя кімната – кожен її сантиметр – була зайнята найрізноманітнішими квітами: ромашками, гортензіями, трояндами, тюльпанами й багатьма іншими прекрасними екземплярами. Спершу мені навіть здалося, що я досі сплю, однак цю теорію розвіяла сонна Софі, чиє здивування було не меншим.

- Ого! – видала вона коротке, проте вельми красномовне.

- Ага, – я теж виявилася небагатослівною.

- Звідки тут це все?

- Гадки не маю. І навіть не знаю, як на це реагувати: обурюватися, що до моєї кімнати ввійшли без дозволу, чи шукати винуватця цієї краси й дякувати йому з усього серця.

- Почни з першого й закінчи другим, – порадили збоку.

- Так і зроблю, щойно приведу себе до ладу, – кивнула, відкинувши ковдру й посунувшись до краю ліжка.

- І мені не завадило б.

Софі теж неохоче покинула ліжко, натягла вчорашню сукню і попрямувала до виходу, пообіцявши згодом повернутися й позбутися слідів нашого нічного відпочинку.

Довго з ранковими процедурами я не возилася. Швидко зробила з себе пристойну людину, дістала з шафи одну з нових суконь незвичного, проте зручного фасону, спорудила на голові легку зачіску й організувала ніжний макіяж, наскільки взагалі вміла це робити. Сьогодні мій настрій вирішив відігратися одразу за два останніх дні, тож хотілося бути гарною не лише душею, а й зовнішньо. І не лише для себе, а й для Рейвана.

До речі, останній постукав у мої двері, щойно я зібралася спуститися до сніданку.

- Вчасно ти! – всміхнулася йому, поцілувавши у гладеньку щоку. - Доброго ранку!

- Доброго! Ти сьогодні невимовно прекрасна! Тобто… ти така завжди, але сьогодні особливо, – розгубився чоловік із компліментом.

- Дякую!

- Дозволь мені провести тебе до їдальні, – мені галантно підставили лікоть, пробудивши легкий сміх.

Бо виглядало це трохи кумедно насправді.

- З радістю. Лише скажи мені, будь ласка, чи не твоїх рук діло все це? – я обвела рукою квітковий простір довкола себе.

- Не подобається? – нахмурився перевертень.

- Ні, що ти! Вони прекрасні. Тільки на майбутнє: організовуй сюрпризи, коли мене нема в кімнаті. Так моїй дівочій душі та честі буде спокійніше.

- Домовилися! Я хотів підняти тобі настрій. Як бачу, в мене це чудово вийшло. Вперше бачу тебе такою… легкою й життєрадісною.

- Просто тепер мені здається, наче життя починає налагоджуватися. Попри мілкі неприємності, я почуваюся щасливою, – сказала чисту правду, щойно ми вийшли за двері. - Більшою мірою завдяки тобі.

- Обіцяю робити все, щоб ти завжди так почувалася, – стиха промовив Рейван, поцілувавши мою руку.

Ми спустилися на перший поверх і пройшли до їдальні, де вже зібралися Ейра, Лідія й Алейна. Дівчата весело щось обговорювали, утрьох сидячи ліворуч від місця голови дому. Щойно прийшли ми, розмови стихли. Три пари здивованих очей приклеїлись до нашої пари.

- Доброго ранку! – привіталася першою, а тоді почекала, доки перевертень відсуне мені стілець, і сіла за стіл, опинившись прямо навпроти Алейни.

Сьогодні дівчина теж мала особливий вигляд. Її ідеальну фігуру облягала чорна приталена сукня, які в нас у Мефесі зась було носити. Хіба замість нічної сорочки через надмірну відвертість. Трикутний виріз демонстрував вершини повних грудей, на котрі падали великі хвилі густого темного волосся; довгі рукави закінчувалися мереживними воланами, що додавало образу особливої витонченості; талію охоплював шкіряний корсет із передньою шнурівкою, в яку були вплетені металеві кільця; а яскраво-червоні довгі нігті вигідно підкреслювали колір такої ж помади, здорожчуючи вигляд дівчини й зовсім не надаючи йому вульгарності.

Алейна виглядала, як справжня королева, через що я вкотре задумалась над тим, чому між нами двома Рейван обрав саме мене? Це аж ніяк не самоприниження чи синдром меншовартості, просто здорове розуміння того, хто більше відповідає його соціальним вимогам і статусу. Вони принаймні рівня одне одному, а я – це просто я.

Хоча «рівні» не означає «цікаві». Можливо, саме через те, що я інакша, перевертень і покохав мене?

- І як це розуміти? – сухо поцікавилася колишня наречена, дивлячись невдоволеним поглядом лише на Рейвана. Мене вона, схоже, вирішила показово ігнорувати.

- Що відбувається? – самими губами запитала шокована Лідія, та я відповісти не встигла.

Його Світлість виявився швидшим.

- Відтепер Анна в цьому домі не просто гостя, а кохана дама мого серця, – заявив він голосно, аби всі добре почули, й переплів наші пальці, поглянувши на мене повними любові очима.

Чути це ось так чітко й при свідках виявилося ще більш ніяково, ніж коли ми були сам на сам. Та від цих думок мене відірвав різкий звук вдаряння металу об підлогу.

Всі ми перевели погляди на його джерело й уздріли скривленого Азрета біля чиїх ніг валялась таця із додатковим столовим приладдям. Вочевидь, чоловікові, як і Алейні, новина про наші з Рейваном стосунки чомусь не сподобалась. Але мене це, на диво, взагалі не тривожило. Зрештою, я ж не повинна всім подобатися – це цілком природно.

- Гм… Пробачте. Я лише хотів повідомити, що Її Світлість Сівілла виявила бажання навідати своїх дітей, але забула завчасно про це попередити.

- Мама? – здивувалися в унісон Ейра та її брат.

- Мама? – повторила вже я, тривожно поглянувши на перевертня.

- Саме так, – спокійно підтвердив Азрет. - Її берлин прибуде з хвилини на хвилину.

На вустах в Алейни розцвіла пихата посмішка, а її погляд перекочував до мене.

- Яке щастя! – промовила вона так, що мене мимоволі здолало неприємне передчуття.

Не думала я, що так швидко познайомлюся з батьками свого обранця. Точніше, одним із них. Зміни в моєму житті відбуваються надто швидко – я за ними не встигаю. Від того схвилювання ще більше.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше