19

Маргарита

- Ну, і як тобі вільне життя, подруго? Дихається легше? - веселий голос Іри лунає з динаміка телефону, а я машинально великим пальцем тягнуся до безіменного.

Туди, де раніше була обручка. Проводжу подушечкою пальця по порожній шкірі і стискаю кулак.

- Ще поки не зрозуміла, - відповідаю чесно.

- Та годі, тиждень у розлученні й не розпробувала смак свободи?

- Я якось і не намагалася.

- А даремно! Давай сьогодні зустрінемося! Відзначимо, так би мовити!

- Сьогодні я зайнята, Ір. Може, наступного разу.

- Ну дивись. Я чекаю! Такий привід треба обмити!

Закінчивши дзвінок, я відкладаю телефон і відкидаюся на спинку крісла.

Не знаю, що там обмивати. Святкують розлучення тоді, коли із задоволенням і без залишку почуттів розривають сімейні узи. Я ж, можна сказати, зробила це вимушено. Просто не бажаючи більше перебувати поруч із людиною, яка завдала мені найбільшого болю. Але приводом для святкування і веселощів я назвати цю подію не можу.

Так, стало якоюсь мірою легше. Спасибі Ганні Миколаївні, їй вдалося вирішити питання досить швидко.

Більше я не Ольховська. Тепер я знову Шульгіна Маргарита.

Востаннє з Ельдаром ми бачилися в день розлучення. Він намагався ще раз поговорити зі мною, але від свого рішення я відступати не збиралася. На той час упевненість у тому, що я роблю правильно, зросла і зміцнилася. Так, боляче... Наче відриваєш від себе важливу частину самої себе, але інакше ніяк. Тремтячою рукою підписала документ, забрала папери і поїхала.

Спроб повернути мене Ельдар зробив багато. Надсилав квіти, подарунки. Було шкода, але букети довелося викидати в сміттєвий бак. Якщо в салоні я ще якось можу прикрасити ними зал, то вдома вони мені не потрібні. Кур'єрів із прикрасами я теж розвертала назад.

До чого все це? Жодним подарунком, яким би дорогим він не був, не можна купити те, що втрачено.

Відтоді я про нього не чула. Ймовірно, він нарешті зрозумів, що немає більше сенсу боротися.

Це навіть добре. Це правильно! Як там кажуть - простіше викреслити з пам'яті, коли не бачиш. А щоразу, коли Ельдар опинявся поруч, моя начебто ледь загоєна рана починала знову кровоточити.

Мелодія на мобільному телефоні змушує мене здригнутися і потягнутися за ним.

Паша.

Приємне тепло розповзається організмом, варто побачити його ім'я на екрані.

- Так, Паш?

- Привіт. Ти як, закінчила зі справами?

- Так.

- Чудово. Тоді буду в тебе за десять хвилин.

- Домовилися.

Скидаю виклик і починаю закривати програми на комп'ютері. Почуваюся трохи дивно і незвично.

Я вперше за весь цей час погодилася на справжнє побачення з ним. Минулих разів обмежувалася лише обідньою кавою, і то всього кілька разів. Не могла змусити себе переступити невидимий бар'єр. Думка про те, що я все ще заміжня за Ельдаром, стримувала. Як можна піти на зустріч із чоловіком, коли ти начебто як дружина іншого?

Але незважаючи на це, Паша мене дуже підтримував. Був весь час на зв'язку і всіляко допомагав. Познайомив із гарною рієлторкою, а та, своєю чергою, знайшла нам із Поліною чудову квартиру в центрі, недалеко від салону. Поруч приватний дитячий садок, що дуже зручно, хоча я постараюся возити її в колишній. Не хочу відривати ще й від звичного кола спілкування. В'їжджаємо ми з донькою туди з першого числа.

Закривши кабінет, прощаюся з дівчатками і виходжу з салону.

Озираюся, а потім чую звук клаксона праворуч. Бачу Пашин позашляховик, з якого він виходить і прямує в мій бік.

- Привіт, - підійшовши, цілує мене в щоку.

- Привіт, - посміхаюся йому, злегка нервуючи.

- Сподіваюся, ти голодна?

- Дуже.

- Чудово. Тому що я планую тебе гарненько нагодувати.

Кладе мені руку на поперек і веде до машини. Машинально напружуюся, але потім сама ж себе й осаджую. Досить смикатися, Рито! Ти за цей місяць виплакала стільки, скільки деякі за все життя не плачуть. Пора жити далі!

Відкривши для мене двері, Паша пропускає мене всередину салону, а сам займає водійське сидіння. Тягнеться назад, і перед моїми очима опиняється букет червоних троянд.

- Оу. Спасибі велике!

- Думаю, тебе таким знаком уваги не здивувати, але мені все одно хотілося зробити приємно!

- Тобі це вдалося! Я, як будь-яка дівчинка, дуже люблю квіти! - нюхаю ароматні троянди, відчуваючи, як із кожною секундою розслабляюся дедалі сильніше.

- А я, як чоловік, якому дуже сподобалася ця сама дівчинка, буду тобі їх дарувати.

Метнувши в мене задерикуватий погляд, він заводить двигун і від'їжджає з парковки. Я ж ховаю посмішку і втикаюся поглядом у вікно.

Компліменти Паші ніколи не виглядають завуальовано. Так було й раніше. Він завжди говорив те, що відчував, і це обеззброює.

Ресторан, у який ми приїжджаємо, розташований за кілька кварталів від будинку моїх батьків. Я тут бувала, і тому точно знаю, що їжа тут відмінна.