16

Маргарита

Знайомий посміхається мені на знак привітання і коротко киває головою. Підкидаю руку, щоб махнути йому, а коли відвертаюся, помічаю, як Світлана одразу ж із цікавістю задирає голову.

- Це хто такий? - здивовано підкидає брову, повертаючи погляд на мене.

- Колишній однокурсник. Ми нещодавно перетиналися випадково.

- Серйозно? Якщо у вас усі на курсі такі були, то я вже шкодую, що вчилася не з тобою разом.

Обхопивши мене за лікоть, подруга поспішає до столика.

- Раніше Паша виглядав інакше, - посміхаюся над тим, як вона кілька разів обертається.

- Не знаю, що там на рахунок раніше, але зараз він просто "ВАУ"! І до речі, він усе ще дивиться на тебе! Здається, дехто декому не байдужий. Повір, я знаю як це, коли мужик пожирає поглядом.

- І що?

Сідаю на своє місце і роблю кілька ковтків вина. Від танців злегка пересохло горло.

- А те, що придивися, Рито! Дуже уважно придивися! - Світлана витончено опускається на стілець і тягнеться до мене, немов нас хтось може почути. - Раніше я б тобі цього не говорила, бо знаю, що ти крім Ельдара нікого не помічала, але ситуація змінилася. Ти он яка красуня! А я знаю, що таке розлучення! Дуже хочеться, щоб у цей час поруч була людина, яка не дасть розклеїтися.

Слово "розлучення" вкотре змушує моє серце сіпнутися.

Світлана, після того, як пішла від Ігоря, майже одразу ж кинулася у всі тяжкі. Не знаю, намагалася вона помститися так за саму себе, чи просто їй було простіше почати нове життя, відчувши себе привабливою для інших чоловіків, але цей варіант не для мене.

Я поки що й гадки не маю, чи зможу коли-небудь відчути до будь-якого чоловіка почуття, хоча б трохи схожі на ті, що я відчувала до Ельдара.

- Я сама в змозі впоратися!

- Це тобі так здається. На стіни лізти будеш, ніби я не знаю! Ой, він іде до нас, - жвавий шепіт проникає мені у вухо, змушуючи підняти погляд.

- Добрий вечір, - лунає вже біля столика.

- Здрастуй, - ввічливо посміхаюся я.

- Добрий. Павло, вірно?

Подруга простягає руку першою.

- Він самий, - Паша тисне її і коротко посміхається.

- А я Світлана. Рита розповіла про Вас.

- Правда?

- Так.

Світлана просто знахідка для шпигуна!

- Це приємно. Не проти, якщо вкраду у Вас Риту? - його погляд переміщується на мене, а Паша простягає мені руку. - Потанцюємо?

Відмовляти не ввічливо, тож я вкладаю долоню в його і піднімаюся.

Дотик до чужої чоловічої шкіри викликає дисонанс. Не те, щоб неприємно. Радше незвично. Я багато років тримала за руку тільки чоловіка.

- Хіба конференція ще не закінчилася? - запитую, коли Паша обіймає мене за талію на танцполі.

М'яко притискає до свого тіла однією рукою, я неусвідомлено відстороняюся трохи далі. Почуваюся дивно.

- Післязавтра останній день. А завтра я збирався зателефонувати тобі.

Здивовано дивлюся на нього.

- Я говорив, що знайду твій номер, - Кінчики його губ злегка піднімаються.

- Думаю, це було нескладно, якщо врахувати, що в нас багато спільних знайомих.

- Ну-ну, не занижуй мої можливості, - хрипло сміється він, викликаючи в мене відповідну усмішку.

- Ну добре, так вже й бути. Зроблю вигляд, що ти проробив дуже складну роботу.

- Головне результат, правда? - він перебирає пальцями тканину моєї сукні на спині, не відпускаючи мій погляд, - Ти б відповіла? Якби я подзвонив.

- Якщо я скажу ні?

- Я відповім, що знаю адресу твого салону, - відкриваю рота, щоб сказати, що його знайти теж нескладно, з огляду на те, що моя соцмережа забита інформацією про "Флер Де Люкс", але Паша мене випереджає, - Навіть не здумай!

Ми разом сміємося, і я не помічаю, як пролітає час за танцем. Уперше за останні дні відчуваю якесь полегшення. Знаю, що це тільки видимість. Насправді варто мені повернутися додому, як реальність знову дасть про себе знати, але поки що завдяки Паші мій настрій на позначці трохи вищий, ніж був до цього.

Розговорившись, ми танцюємо ще трохи, а потім повертаємося за столик і продовжуємо розмову вже там. Світлану я бачила на тацполі, тому не надто за неї хвилююся. Вона вже не в тому віці, коли в голові гуляє вітер, усвідомлює власні дії.

У якийсь момент мені приходить повідомлення від Ельдара.

"Ти вже вдома?"

Залишивши його непрочитаним на робочому столі, відчуваю, як в організм стрімко повертається важкість. Серце дає збої, а гарний настрій випаровується.

- Не відповіси? - ймовірно помітивши зміну в мені, Паша досліджує мене уважним поглядом.

- Ні.

- Ммм. Посварилися?

Значить, все ж побачив від кого...

Кілька секунд думаю над тим сказати чи ні, а потім усе ж таки наважуюся. Яка вже різниця?