15

Маргарита

- Ну, як ти, подруго?

Світлана зустрічає мене біля входу в бар. Чмокає в щоку і співчутливо схиляє голову на бік.

- От, давай тільки без цього, гаразд?

- Без чого?

- Прибери цей жалісливий погляд, немов я побита собака.

Проходжу всередину приміщення і знайомим коридором прямую до зали. Світлана наздоганяє мене і вистукує підборами поруч.

- Вибач, Рито. Я й забула, як це дратує, коли кожен дивиться так, немов у тебе невиліковна хвороба.

Хвороба ця й справді важко виліковна. Не знаю, як буде далі, але поки що вона дається взнаки всіма можливими симптомами - відсутністю апетиту, сну, жахами, якщо все ж таки вдасться заснути хоча б ненадовго, тягнучим болем у ділянці серця, і апатією. Ночами я все ще плачу. Тільки через Поліну намагаюся триматися. Якби не вона, не знаю, наскільки мене б затягнула ця агонія...

Але незважаючи на те, що відбувається у мене всередині, я не хочу, щоб на мене дивилися з жалістю. Навіть на зустріч із чоловіком сьогодні збиралася по-особливому скрупульозно. Не хочу, щоб він бачив мою слабкість і біль. Він на це не заслуговує.

- Що пити будемо? - Світлана відкриває винну карту і пробігається по ній очима.

- Ммм, я, напевно, червоне сухе вино, - роблю те саме.

- А я візьму собі коктейль.

Прийнявши в нас замовлення, офіціант випаровується, а подруга дістає з сумочки електронну сигарету.

- Слухай, то як у вас зараз з Ельдаром? Спілкуєтеся?

- Так. Важко не спілкуватися, коли є спільна дитина.

- Ось тут так. Я так радію, що в нас з Ігорем не було дітей. Але він і без того мені всі нерви витріпав із цим розлученням, - морщиться вона, - як згадаю. Спочатку відпускати не хотів, потім майно ділити. Я - то думала, що він розлучатися не хоче через велике кохання. Дурепа. Йому просто було шкода гроші свої ділити. Ельдар як узагалі? Що з приводу розлучення каже?

- Що не дасть мені його, - киваю на знак подяки офіціантові, який приніс наше замовлення, і роблю невеликий ковток терпкого вина.

- Ну звичайно. Усі вони не дають до пори до часу. Потім дивись ще боротися з ним доведеться.

- Не думаю, - мені неприємна ця тема, але чомусь я впевнена, що у нас зі Світланою різні ситуації, - він викупив частину Тані, тож тепер я одноосібна власниця салону.

Обличчя подруги в подиві витягується.

- Нічого собі. Не очікувала. Якщо чесно тоді подумала, що Танька буде тепер тебе виживати з салону. Ну, у всякому разі я б не здивувалася цьому.

Невизначено веду плечима. Така думка в мене теж була.

- Ну слухай, молодець Ельдар! - Світлана тягне через трубочку блакитного кольору коктейль, - Козлина, звісно, але хоча б намагається тебе відгородити від цієї... А взагалі я навіть не уявляю, що ти відчуваєш, Рито. Ти ж її все життя знаєш!

- Давай не будемо про Таню, - обрубую цю тему, бо конкретно про неї в мене бажання розмовляти немає зовсім. Ця людина для мене померла. - Краще розкажи, як твої справи?

- Та що я? Нормально все. Живу собі на втіху. Місяць тому з одним банкіром познайомилася, тож від самотності не помру.

Задумливо обводжу подругу поглядом. Світлана справді змінилася. Пам'ятаю яких зусиль їй коштувало пережити розлучення. Як її Ігор мучив її, відправляючи до неї адвокатів і намагаючись відкупитися меншою сумою, ніж належить їй за законом. Він влаштував їй справжнє пекло, а вона витримала.

- Світлано...

- М? - просканувавши танцпол, вона повертається до мене обличчям.

- Коли тобі стало легше? Ну... скільки часу пішло на те, щоб пережити все це. Відпустити Ігоря.

- Знаєш, - бачу, як тьмяніє її погляд, - якби Ігор поводився як мужик, а не намагався зберегти свої гроші, напевно, я б довго сумувала. Але ця скотина вбила все моє кохання тим, що три місяці вів зі мною торги і погрожував залишити взагалі без копійки. Я просто зрозуміла, що він мене не кохав. Вже не знаю в який момент його почуття закінчилися, але з коханою жінкою так не розлучаються.

Напевно, вона має рацію. Це низько й підло після зради так вчинити з людиною, яку колись кохав...

- Так, Рито, - збадьорившись, Світлана бере мене за руку і встає зі стільця, - Давай-но ми скажемо "бувай" цьому нашому настрою. Я тебе все-таки сюди витягла, щоб відволіктися. І просто зобов'язана виконати свій дружній обов'язок! Тож вставай! Підемо показувати світові нас красивих.

Посміхнувшись, встаю і йду за подругою, яка танцює на ходу. Не сказати, що в мене є настрій для танців, але якщо я залишуся там сама, я знову почну мучити себе думками і спогадами.

Музика в цьому барі приємна. Не та божевільна, під яку шаленіє молодь у нічних клубах. Можна нормально порухатися та навіть підспівати.

Що ми й робимо зі Світланою. Намагаюся намацати в собі потрібний настрій і віддаюся в його владу. Розслабитися. Ось що зараз потрібно. Відпустити думки. Піднімаю руки, плавно рухаючись під перелив мелодійних звуків, коли в якийсь момент відчуваю на собі погляд.

Так буває. Навіть не бачачи людини можна відчути, що на тебе дивляться. Права сторона тіла починає поколювати. Озираюся на всі боки, але нікого не помічаю. Народ танцює, хтось сидить за столиками і спілкується.