5

Маргарита

Піднімаюся на другий поверх, а внизу в цей момент голосно грюкають вхідні двері. Я здригаюся і завмираю. На автоматі повертаю голову до вікна.

Мій чоловік важким кроком спускається сходами і йде в бік своєї машини. Ривком відчиняє двері, сідає за кермо. Його Лексус зривається з місця, здіймаючи пил з-під коліс, а в мене таке відчуття, що цей пил забивається мені в ніздрі.

Поїхав....

Тепер його раптові вечірні поїздки відкрилися для мене в новому світлі. Якщо раніше я свято вірила в те, що в Ельдара роботи багато, позапланові заходи і зустрічі, то зараз я чітко розумію, якою наївною і сліпою була весь цей час.

Розвертаюся спиною до вікна і намагаюся впоратися з невидимою гранітною плитою, яка тисне на груди. По щоках знову течуть сльози, хочеться згорнутися калачиком і завити. От тільки навіть згорнутися ніде. Обводжу поглядом широкий хол і розумію, що задихаюся тут. Місце, яке було для мене всім, нашим з Ельдаром і Поліною домом, в одну мить перестало ним бути.

Спускаюся назад і, відшукавши у своїй сумці мобільний, викликаю таксі. На екрані хижими піраньями кусаються повідомлення, надіслані в месенджер від моїх знайомих і подруг. Навіть від тих, хто не був присутній на святі. Я вихоплюю тільки окремі фрази: "Зай, я щойно дізналася, це жахливо", "Маргарито, ви головне тримайтеся", "Ритулю, ну як ти, донечко? Ми з татом хвилюємося".

Блокую телефон, не в змозі зараз відповідати. Розумію, що по-справжньому хвилюються з усіх, хто написав, тільки батьки. Решта ж співчувають тільки для того, щоб дочекатися відповіді і вгамувати дозвільну цікавість.

Коли приїжджає таксі, диктую водієві назву готелю і знесилено відкидаюся на сидінні.

До батьків зараз я точно не поїду. Мені потрібно побути самій. Звикнутися, змиритися, прийняти той факт, що нас з Ельдаром більше немає.

У серце встромляються шипи, випускаючи з нього кров. Я заплющую очі, відчуваючи пекельні муки. Хіба це взагалі можливо - взяти і змиритися? Ще сьогодні я вважала себе найщасливішою на світі жінкою. Здавалося, немає нічого, через що ми не змогли б пройти разом із чоловіком.

Автомобіль виїжджає за ворота, а я мажу пливучим поглядом по будинку, який ми побудували всього кілька років тому.

Величезний, розкішний, із садом на задньому дворі та двома басейнами. Ельдар обіцяв мені одного разу, що із шкури вилізе, але побудує такий для мене.

"- Тримайте злодія!

Я сиджу в машині й ошелешено спостерігаю за тим, як мій хлопець вибігає з квіткового магазину з оберемком блакитних троянд на довгій ніжці.

- Я все поверну, - кричить він на бігу.

- Та що ж це таке, люди добрі? Зупиніть його! - слідом за Ельдаром поспішає повна жінка і незграбно розмахує руками.

Мій ненормальний хлопець ледь не відриває дверну ручку автомобіля, падає на водійське сидіння і простягає мені букет.

- Тримай, Рит, швидше, інакше мене цими ж трояндами відкостиляють.

Я в шоці перехоплюю букет, а Ельдар із вереском покришок стартує зі стоянки.

- За два тижні я за все заплачу, - зі сміхом вигукує у вікно очманілій продавчині, яка кидає нам услід неприємні висловлювання.

- Це як розуміти? - Очманіло дивлюся на красиві квіти, яких тут напевно, штук сто. 

Божевільний аромат заповнює салон, і я мимоволі тягну його носом.

- Це тобі. Облізлий букет дарувати не хотів, а на нормальний грошей немає. Зарплата тільки через два тижні. Довелося викручуватися. Подобаються? - скошує на мене задерикуватий погляд, а я посміхаюся.

- Ти божевільний!

- Ага. Як із тобою познайомився, так дах і поїхав! Так подобається чи поїдемо повертати?

- Ну вже ні, даремно бігав чи що? Подобаються звичайно! Дякую!

Я тягнуся до коханого і цілую в щоку, але Ельдар перехоплює мене за потилицю і ловить мої губи. Глибоко цілує, не відриваючи при цьому погляду від дороги.

- Ми розіб'ємося, - беззлобно журю його, відсторонюючись і знову пірнаючи носом у бутони. Неймовірний запах, Боже! - А на честь чого квіти?

- Скоро дізнаєшся!

Хвилин через десять він зупиняє машину біля одного з приватних будинків, що розташувалися в центрі міста.

- Ходімо! - виходить на вулицю і, обійшовши капот, відчиняє мені двері.

Я залишаю квіти на сидінні, щоб вибратися з салону.

На вулиці пізній весняний вечір. Повний місяць красується на зоряному небі, у повітрі стоїть аромат наближення літа, а незнайому мені вулицю підсвічують фари, які Ельдар чомусь не вимкнув.

- Де це ми? - з цікавістю оглядаюся на високі будинки класу люкс.

У таких, мабуть, живуть депутати або багаті бізнесмени. Простій людині на подібний заробити й усього життя не вистачить.

Ельдар обіймає мене зі спини й розвертає до одного з будинків. Частина його захована за парканом, але другий поверх видно добре. Завдяки ввімкненому у вітальні світлу крізь панорамні вікна можна розгледіти дорогі меблі та красиві картини.