Розділ 6

Соня

Я пересилила себе і написала мамі, щоб вона принесла мені чистий одяг. Якби не карантин, то не стала б цього робити. Мама не мовчатиме і знову почне вмовляти мене не розлучатися з Рустамом.

Досить того, що вона постійно про це пише. Не хочу ні читати, ні слухати. Я вже готова була попросити Анну Анатоліївну купити мені що-небудь нове в магазині. Впевнена, вона б не відмовила.

Але карантин позбавив спілкування з матір'ю, і я цьому тільки рада. У мене із собою є і картка, і готівка, тільки зараз не час витрачати гроші даремно. Вони мені скоро знадобляться і в чималій кількості. Дуже сумніваюся, що при розлученні мені хоч щось дістанеться.

Карту поки що не заблоковано, але не здивуюся, якщо Рустам перекриє доступ до грошей. Не можу назвати чоловіка мстивим, він ніколи не обмежував мене у витратах. Радше навпаки. Але судячи з його дій, розлучення чомусь його не влаштовує. Інакше він не став би підкуповувати маму.

У будь-якому разі я описала мамі своє прохання, і вона зв'язалася з Рустамом, щоб взяти ключі від квартири.

Мама приходить до нас додому, набирає мене через відеозв'язок, і я пояснюю їй, що де лежить і що потрібно взяти. Вона перебирає одяг, а в мене з'являється неясне відчуття, що Рустам приїхав із нею, що він удома.

Може, вирішив проконтролювати особисто, щоб вона нічого не винесла цінного на моє прохання? Дуже даремно, мама не з тих, хто порушує умови угоди. Автомийка для неї дорожча, я ніколи не обманювалася в її почуттях. Остання людина, яку я проситиму допомогти мені втекти від Рустама — власна мати.

Нічого, я зроблю це сама.

Зате я не один раз попередила, щоб мама не робила жодних спроб нас звести. Вона перебирає речі й шумно зітхає. Отже, я не помилилася у своїх припущеннях, мама щосили демонструє зятю свою лояльність.

Відчуваю присутність чоловіка через екран смартфона. Думала, я достатньо себе налаштувала і підготувала. Але варто побачити знайому обстановку, у горлі знову утворюється клубок, а до очей підступають сльози.

Мама ходить гардеробною, збирає речі в пакет, а я дивлюся на акуратно складені стопки одягу, рівний ряд відпрасованих сорочок Рустама, свої випрасувані сукні, і знову як по живому.

Це було моє життя. Може комусь воно здалося б нудним і одноманітним, але я бачила в цьому сенс. Наводити порядок, розкладати все по місцях. Я як пташка вила своє гніздечко і мріяла, що моя дитина народиться в затишку і любові.

Мені здавалося, чоловік це цінує, для нього це завжди було важливо. Хоч убий не можу уявити Лізу, яка приводить до ладу одяг Айдарова. Розкладає його речі по полицях і шухлядах.

Зате легко уявляю її, яка розкладає по стопках дитячий одяг.

Я думала, що моє життя таке ж упорядковане, як мій дім. А на ділі моє життя виявилося рядовим смітником.

Пілікає телефон — повідомлення з банкінгу. Відкриваю і ахаю від подиву, на карту впала пристойна сума грошей від Рустама.

Прекрасно розумію, що чоловік таким чином розраховує відкупитися, тільки зараз від цих грошей відмовитися не можу.

Мені не хочеться брати в нього гроші, але поки що в мене немає джерела доходу. З роботи я пішла на прохання чоловіка, тоді йому, напевно, ще потрібні були від мене діти. І якщо не я, то моя дитина точно має право на його допомогу.

Одного не можу зрозуміти. Навіщо я йому, якщо в нього є друга сім'я?

Мама привозить одяг підозріло швидко, і це зміцнює мене в думці, що її підвіз Рустам. Медсестра приносить пакет, і я пишу мамі повідомлення, де дякую за допомогу.

«А що передати Рустаму?» — запитує мама.

— Вам тут ще дещо передали, — медсестричка вносить розкішний букет моїх улюблених білих орхідей. По очах видно, як вона мені заздрить.

Тільки для мене цей букет тепер як похоронний вінок. Не вистачає тільки стрічки «Коханій дружині від люблячого чоловіка».

— Віднесіть, будь ласка, до кабінету завідувачки відділення, — прошу дівчину. Вона здивовано моргає, але не коментує, мовчки забирає букет.

«Передай, що завідувачка відділення залишилася задоволена», — пишу мамі та відкладаю телефон. У мене немає в планах підтримувати діалог.

Розбираю одяг, і з пакета на коліна випадає конверт. Серце пульсує ударом і завмирає.

Я не знаю, що там, але знаю, від кого.

Дивлюся на конверт, як на отруйну змію. Страшно, але перестати дивитися не можу.

Не хочу відкривати, але й викинути не читаючи теж не наважуюся.

А раптом там умови щодо розлучення? Я готова підписати все, що він хоче, якщо тільки отримаю свободу. І сама дивуюся, відколи цей шлюб став для мене зашморгом.

Тягнуся до конверта, відкриваю. Всередині складений вчетверо аркуш паперу. Розгортаю.

«Соню, нам треба поговорити. Я не можу тебе відпустити. Я тебе кохаю».

І листок випадає з моїх рук.

***

Вже досить пізно, але мені не спиться. Лист Рустама не дає спокою, він лежить на тумбочці, притиснутий телефоном, і всі мої думки крутяться навколо нього.