Невірний

Розділ 1

Соня

— Мій коханий скоро розлучиться зі своєю курицею, я тобі кажу, — з упевненістю в голосі вимовляє білява дівчина, погладжуючи тугий, як м'ячик, живіт.

Вагітний живіт.

Намагаюся на нього не дивитися, але погляд вперто повертається до щільно обтягнутої футболкою опуклості.

Він притягує мене як магніт. Він і рука, яка ніжно його гладить, пестить, заспокійливо поплескує.

Навіть не приховую, що дико заздрю. Мене привезли з загрозою викидня, і я який вже час марно намагаюся додзвонитися чоловікові. Саме зараз, коли мені так потрібна підтримка Рустама, з ним немає зв'язку.

Змушую себе відірвати погляд від чужого живота. Кладу руку на свій, зовсім плоский, і теж легенько погладжую.

З тобою буде все добре, ось побачиш. Ти теж таким виростеш. 

— Він її вижене, і ми одружимося!

Дівчину звати Ліза. Її, як і мене, привезла швидка. Тільки терміни в нас різні.

Вона моя сусідка по палаті. Палата двомісна, для державної лікарні справжня розкіш.

— Він скоро приїде і мене звідси забере. Я не збираюся залишатися в цій нічліжці! — заявляє дівчина.

— Чому в нічліжці, тут досить пристойно, — заперечую я. — Палата підвищеної комфортності. Нормальний ремонт, окремий санвузол.

— Це ти називаєш нормальним ремонтом? — пирхає Ліза. — Та бюджетні готелі мають кращий вигляд! У мого коханого стільки грошей, ти собі уявити не можеш! Він мене відвезе в найдорожчу клініку, він обіцяв. Я просто не могла до нього додзвонитися, довелося тягнутися сюди.

Невизначено знизую плечима і відвертаюся.

Ліза мені неприємна. Весь час, що я тут, вона розповідає про свого коханця. Жонатика, котика, любимку. Це вона його так називає.

Уявляю вираз обличчя Рустама, якби я його назвала любимкою, і хмикаю в долоню. А Ліза все тріщить, у мене від неї вже голова боліти починає.

Вона вихваляється, який її коханець щедрий, як завалює її подарунками і здуває з неї пилинки. З неї і з її дитини.

Хоч би він і справді скоріше приїхав, цей коханець, я тоді зможу залишитися в палаті одна. У тиші та спокої.

У Рустама достатньо грошей. Може, і не так багато, як у коханця Лізи, але на приватну клініку цілком би вистачило. Але я не вважаю, що це виправдані витрати. Тут цілком комфортно, а в державних лікарнях у лікарів набагато більше досвіду, ніж у приватних.

Головне, щоб дитині допомогли. Даремно витрачати гроші чоловіка мені шкода, я бачу, як нелегко вони йому даються.

Може, якби він був моїм коханцем, було б не так шкода? Але я собі таке й уявити не можу.

— Я ж хлопчика чекаю, а він зациклений на синові, — Ліза все ніяк не замовкне. — Ти б бачила, як він мліє, коли його хлопчик ворушиться!

Намагаюся не слухати і ніяк не підтримувати розмову, але Ліза явно не потребує моїх відповідей. Найімовірніше, вона просто не вміє мовчати. Є такий тип людей.

— Він би давно розлучився, так жаліє ту курицю. Вона в нього безплідна, пустоцвіт. Не те, що я, — Лізка плескає себе по животу, і я не стримуюся.

— Я б не стала довіряти словам одруженого чоловіка. Тобі він говорить одне, а дружині, можливо, зовсім інше, — пробую заперечити. Але не дуже рішуче. Вплутуватися в суперечку немає жодного бажання.

— Він розлучиться. Щойно син народиться, одразу курицю свою покине! Я за нього зубами гризтиму. Такий чоловік як він...

У мене лопається терпець.

— Ти її бачила? — повертаюся до неї. Я напружена, і Ліза схоже це розуміє.

— Нєа, — здивовано кліпає очима. Круглими, з довгими віями. І поглядом із поволокою. Як у теляти...

Осмикую себе. Не можна так. Я явно до неї чіпляюся. Вона вродлива дівчина, молодша за мене, їй років двадцять щонайбільше. А мені вже двадцять чотири.

Просто вона мені неприємна, і не через зовнішність, а через те, що влізла в чужу сім'ю. Для мене чужий шлюб завжди був як зачинені двері, куди навіть у замкову щілину заглядати непристойно.

— Чому тоді вона куриця? Може, вона приємна жінка? — запитую вже спокійніше.

— Тому що квочка, — пояснює Ліза. — Сидить удома, нічим не цікавиться. Тільки побутом. Ще й народити не може.

«Мовчи, Соню, мовчи, — вмовляю себе. — Вона поговорить і заткнеться».

Мені щиро шкода дружину цього чоловіка. Її чоловік негідник і зрадник. Його коханка вже на п'ятому місяці, а вона навряд чи про це здогадується.

Не уявляю, як це, дізнатися, що коханий тебе зраджує.

Брррр, навіть думати не хочу. У нас із Рустамом точно такого не буде.

Мій чоловік любить мене, у нас справжнє кохання.  Він багато працює, це правда. Але й заробляє чимало. А весь вільний час присвячує мені.

Даремно я так завелася. Чуже життя мене взагалі не має хвилювати.

Чого тільки не буває в сім'ях! Що, як та жінка справді себе запустила? Чи може не приділяє достатньо уваги чоловікові? Ось він і пішов шукати кохання на стороні.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше