12

- Га? - Змушую себе перевести погляд на нареченого та можливо таким чином відвернути його увагу від Назара. Одного разу іскра між ними ледве не спалила все навколо, вдруге все так райдужно може і не завершитися...

- Я зву тебе, говорю з тобою, а ти не зрозуміло куди витріщаєшся, - як виявилося, Єгор не бачив того, що бачила я, тому в думках дякую всевишньому за те, що оберіг та відвів біду від мене. - Що там таке? Ти начебто привида побачила.

- А, та нічого, нічого такого, - варто тільки нареченому поглянути в ту ж сторону, в яку і я до цього дивилася, як мигцем кидаю туди погляд та відмічаю, що на балконі нікого немає. Ні Назара, ні когось, хто міг би бути схожим на Назара, навіть віддалено. Слова Єгора про привида стають не такою вже й дурнею... Мені й справді привиділося, на тому балконі й справді нікого не було, а моя бурхлива уява настільки розігралася, що видає такі казуси... Хоча воно й зрозуміло... Сьогоднішній день розпочався аж надто бурхливо, аж забагацько різних подій трапилося за цей короткий проміжок часу.

- Ааа, я зрозумів, ти певно переймаєшся за те, щоб вибухи не дібралися до нашого ложе кохання? - Чоловік повертається до мене всім корпусом та дарує задоволену посмішку, яка схожа на посмішку мисливця, який нарешті спіймав здобич. - Можеш не переживати, феєрверк сюди не добереться. Я ні йому, ні кому іншому не дозволю зіпсувати нашу з тобою сьогоднішню ніч пристрасті та розпусти...

Ці слова засіли в моїй голові на весь день. Я про це думала і під час того, як приїхали пожежники та все ж затушили те приміщення разом з феєрверками. Тільки ці слова нареченого крутилися в моїй голові, поки ми з ним танцювали перший танець. Ці слова стали як клеймо, яке не виведеш, ні зітреш. Все свято пройшло під гірким соусом цих слів Єгора...

От і зараз, я стою у ванній кімнаті після того, як всі гості вже розійшлися, зняла весільну сукню та одягнула на себе халат, але ці слова досі не виходять з мого мозку. В якості подарунка, цей ресторан видав нам номер на одну добу, щоб ми могли заночувати на другому поверсі цього закладу та не мчати додому посеред ночі. За дверима знаходиться мій наречений, мій офіційний чоловік, та очікує на те, щоб я вийшла з ванної та ми віддалися пустощам, а я... Не хочу цього. Не бажаю. Це певно останнє, чого я наразі бажаю.

Чому так? Це хіба нормально? Нормально не хотіти свою кохану людину, за яку ти вийшла заміж? Хіба адекватно ледве не труситися у ванній кімнаті та не бажати виходити з неї через те, що не хочеш зіткнутися з цією коханою людиною тілами? Віддатися спокусі, якої у нас, до речі, ще і не було... Адже я навпаки якомога скоріше мала бажати б випурхнути звідсіля після того, як прийняла душ. Повинна була б вже виходити без нічого зайвого на одязі, щоб не втрачати час на розпаковку, а я... Тугіше затягую пояс халата і, якщо чесно, то не відмовилася б зверху накинути кожуха, щоб відбити у Єгора хоч якесь бажання. Звести його почуття до мене на нуль.

- Мілано, ти там ще довго? - Від цієї фрази я підплигую на місці. Серце починає битися як божевільне, а страх сковує все тіло... Це при тому, що голос нареченого не звучить зло, це при тому, що я все ще знаходжуся за дверима ванної кімнати... Але все одно в мені прокидається якась відраза...

- Ні, любий, я вже тут, вся у твоєму розпорядженні, - надзвичайних зусиль мені вартувало все ж покинути мою схованку в вигляді ванни, ще більших зусиль вартувало перебороти себе та все ж усміхнутися, а не виглядати, як загнаний у кут зайчик... Що вже говорити про те, що я приклала титанічних зусиль, щоб вимовити цю фразу. Яка була брехнею. Повнісінькою нісенітницею. Адже я противилася кожному вимовленому мною слову...

- Нащо ти одягнула на себе це лахміття? - Під лахміттям Єгор мав на увазі халат, за який я трималася, як за рятівне коло, яке було останньою перешкодою до мого тіла. До тіла, до якого хотіла добратися людина, до якої у мене були дивні почуття... - Йди сюди, я допоможу тобі позбутися від цього непотребу.

Наречений поплескав по ліжку біля себе, на якому він розкинувся та пожирав мене своїми очима. Здавалося, що я все ще в тому "непотребі", моє тіло все ще під захистом, але складалося враження, що повністю гола... Під поглядом чоловікам мені було аж надто некомфортно...

- Варто закрити фіранки, - я не була готова приєднатися до Єгора на ліжку. Не була готова опинитися у повній його владі, саме тому як тільки побачила, що штори не закриті, схопилася за цю можливість, як за соломинку, яка могла мене врятувати. Хоча я сама собі давала звіт, що це всього лише обман. Обман самої себе. Адже якщо не зараз все трапиться, то через якусь хвилину-другу... Яка різниця? Скільки не відтягуй момент, йому все одно велено збутися...

- Фіранки ти можеш звичайно закрити, - поки я прямую до вікна, щоб прикрити цей сором якщо не від себе, то від людей, Єгор в передчутті, вже задоволено потирає руки, а поки що чеше язиком, - але я точно не збираюся сьогодні спати. Тож і всі працівники цього ресторану теж, бо ти будеш так голосно кричати, що сон це останнє, про що вони будуть думати...

Ці слова нареченого сковують моє тіло, змушують повністю застигнути на місці та витріщитися перед собою. Я боюся Єгора, боюся його настрою, боюся залишитися з ним на одному ліжку... Але ще більше я боюся іншого... Того, хто знаходиться в цьому номері. Того, хто знаходиться за пару метрів від мого офіційного чоловіка... І того, хто прийшов за мною...

- Кохана, а що ти там застигла? Фіранки знайти не можеш чи що? - Знущальним тоном промовляє Єгор, жартує наді мною, відверто глузує, але це якраз те, що наразі мені й потрібно. Це саме те, що лікар прописав. Ці дещо прикрі слова з вуст нареченого приводять мене до тями, в той час, як мозок прямо таки волає "роби щось, не стій на місці, як ідіотка, дій!". І я починаю діяти, треба рятувати ситуацію. Потрібно виправляти помилки минулого...

- Та ні, любий, звичайно я знайшла фіранки, але мені від твоїх слів стало так спекотно, що варто вдихнути трішки прохолодного повітря, щоб не втратити свідомість. Секундочку, я зараз, - все це вилітає з мене так швидко, наскільки це взагалі можливо. Це точно найшвидші дві мої фрази протягом мого життя. А все тому, що я не можу допустити, щоб Єгор підірвався з ліжка раніше, ніж я доберуся до своєї мети. Яка знаходиться на балконі цього номеру. Яка дуже сильно кидається у вічі...