11

Все там же...

***

- Назар... Але... чому? Чому ти це зробив...? - Ситуація - гірше не придумаєш. Атмосфера настільки напружена, що здається вистачить одного маленького сірничка, щоб влаштувати тут пожежу на весь готель. Коханий і надалі втупився своїм поглядом у підлогу, в той час, як я відчуваю, що до очей підходять сльози, які ось-ось ринуть з очних яблук та обпечуть мою шкіру. Як вони окроплять мої щоки та зроблять цей мій стан взагалі нестерпним... Я й так ніби варюся в кип'ятку, а знизу ще вирішили додати газу...

- Я тобі не зраджував, - Назар ніби усвідомлює, що я наразі знаходжуся в стані шоку, тому вимовляє це речення по складах, повільно, не поспішаючи. І це запалює вогник надії у моєму серці, змушує сльози застигнути в очах та поки що не струмувати водоспадом по обличчю. - Але нам все одно варто розлучитися. Це необхідно зробити, до того ж негайно.

Зрада це найгірше, що може трапитися у відносинах між чоловіком та жінкою. Зрада це те, що повністю знищить хоч якісь світлі почуття та емоції, які є між парою. Зрада це крапка, єдина крапка, а не трикрапка. Крапка, яка ставить хрест на майбутньому попри те, яке б неймовірне та яскраве було минуле. Тож якщо Назар мені не зрадив... А я йому довіряю, чи то мені так хочеться йому довіряти... Тоді в чому причина? Чому варто розійтися та ще й негайно?

- Навіщо? Коханий, навіщо тоді нам розходитися? - Як же мені хочеться до нього доторкнутися, прилинути до його тіла, відчути тепло мого улюбленого... Але не роблю цього, бачу по Назару, що він проти такої затії, тож хоча б словами хочу добитися до нього. До його мозку. До його серця. Яке я дуже сильно надіюся, що ще мене любить... Яке ще хоче бути поряд зі мною...

- Тому що я небезпечний для тебе, - і погляд прямо мені у вічі. Погляд, від якого мені хочеться скрутитися калачиком на цьому кріслі та не висовувати свого носа. Погляд, який справді лякає, бо я вперше бачу Назара таким... Ще пару хвилин тому він був збентежений та прекрасно видно було по ньому, що хвилювався, а зараз... Стриманий, сконцентрований, серйозний і я б навіть сказала... Злий? Назар злий? Стосовно мене? Але чому?

- Що це ще за нісенітниця? - Легкий смішок вилітає з моїх вуст. Це певно захисна реакція на ту всю дурню, що я наразі почула. Це все ніби не розіграш... Та все ж я не можу сприйняти це як реальність. Назар небезпечний для мене? Серйозно? Більшої дурні ще в житті не чула. Той, хто завжди мене оберігає від неприємностей. Той, хто готовий за мене життя віддати, і це не просто красиві слова, а так воно і є на самому ділі... Ця людина для мене небезпечна? Повна маячня.

- Ти можеш мені не вірити, Мілано, можеш сприймати це все як жарти, але повір, це так і є. Я небезпечний для тебе. При чому що дуже небезпечний, тож не варто з цього сміятися, якщо хочеш жити. Я от хочу, щоб ти й надалі жила й раділа життю, саме тому й прийняв це рішення розійтися з тобою. Ти для мене дуже важлива, і я ні в якому разі не можу підставляти тебе під удар. Я не пробачу собі, якщо з тобою щось трапиться...

Якщо це жарт, то це дуже дурний жарт, і Назар має це усвідомити, бо я відчуваю, як фарба відходить від мого обличчя і я певно наразі схожа на привида. А з іншої сторони... Якщо це правда, а коханий завжди говорив мені тільки правду, то...

- Але що змінилося? Що трапилося? - Ще вчора він був для мене безпечний, а сьогодні все кардинально змінилося? Як таке може бути?

- Зміни відбулися вже давно, просто раніше тобі нічого не загрожувало, а зараз... Все дуже сильно перевернулося, дуже сильно, повір мені. Я зв'язався з не тими людьми, помчав за здобиччю і прогадав... Тож вибач, але це кінець... Далі нас немає і не може бути... Заради нас самих же нам варто розійтися кожен своїм шляхом...

Ніби на підтвердження своїх слів Назар підіймається та рушає на вихід, повз мене, повз наше кохання, повз все...

- Стій, зачекай, - хапаю його за руку, розвертаю до себе, змушую поглянути мені у вічі, можливо востаннє я бачу ці очі..., - невже не можна все змінити? Невже не можна відгородитися від цих людей? Якось все розв'язати?

- Мілано, повір, якби це було реально зробити, то я б це зробив. Ти знаєш мене. Але ні, тут все очевидно, варіантів немає, як тільки розійтися й більше ніколи не перетинатися...

Він йде з номера. Покидає мене наодинці. А насправді він покидає моє життя... 

***

Наш час

***

Саме всі ці згадки вриваються у мій мозок в той час, як ноги мчать на вихід з ресторану. Саме там відбувається гармидер. Саме там відбувається щось жахливе. І якщо справді виявиться, що Назар небезпечний для мене, що всі ті його слова в готельному номері були правдою... Виходить, що я наразі підставляю під удар інших людей? Вплутую всіх гостей в небезпечну авантюру? 

Невже Назар збісився через те, що я виходжу заміж за Єгора і тому вирішив не віддалятися від мене, як то було раніше, а навпаки наблизитися якомога ближче й цим завдати вагомого болю? Невже чоловік вирішив, що йому стало боляче через мої дії, то він і мені завдасть горя, щоб ця особа ніколи не вийшла з моєї голови, а засіла там на все життя? Невже це око за око?  

Мені здавалося, що я бігла вічність на вулицю. Взагалі-то відстань була невеличка, але через те, що у голові творилося чорт знає що, то я полегшено видихнула, коли опинилася надворі. Де побачила людей, які снували туди-сюди в паніці, але не було зрозуміло причину їхнього такого стану. Ніби-то ніякої загрози не було навколо, ну як мінімум не було людини з пістолетом, яка мала б стріляти... Але стрільба продовжувалася. Вибухи якісь і далі тривали. Та що ж це таке? Де і хто це робить?

- Гей, гей, стій! - Збоку від себе почула голос Єгора, який навіть попри те, що навколо було дуже шумно, звучав як грім посеред ясного дня. Схоже не тільки я почула цей рик чоловіка, а і хлопчина, котрого затримав мій наречений. Якщо не помиляюся, то це був якийсь партнер Єгора, та наразі це було абсолютно не важливо. І навряд чи наречений зупинив його заради того, щоб потеревенити щодо бізнесу. - Що тут відбувається? Що це за вибухи?