6

Попри те, що такі дивні думки відвідали мою голову, ще й у так невідповідний для цього момент, та все ж я відповіла "так" на питання, чи готова я стати дружиною Єгора. Я була готова до того, щоб поєднати своє життя з цим чоловіком, і те затьмарення, яке відбулося зі мною перед самою реєстрацією шлюбу, не могло завадити тому, що я планувала до цього моменту. Я не могла підвести своїх батьків, батьків Єгора, самого Єгора та інших, тож я відкинула сумніви в тому, що він саме той, хто мені потрібен, і спробувала зосередитися на процесі.

Після урочистої частини ми відразу рушили в ресторан, де мало відбутися застілля. Після приїзду на місце святкування, всі гості нашого свята прийнялися дарувати подарунки, вітати нас з цим радісним днем та бажати "щастя, здоров'я та діточок, як на небі зірочок". Останнє побажання знову кинуло мене в ступор, адже варто було подумати про наших потенційних майбутніх дітей з Єгором... Як мене відразу кидало в піт. Я любила дітей, і звичайно хотіла б мати їх в майбутньому, але наразі ці побажання спрацювали навпаки. Мали протилежний ефект... Замість того, щоб щиро радіти цим вітанням, я замислилася і почала аналізувати, чи справді наразі готова до дитини. Не кажучи вже про дітей, як на небі зірочок. І моя відповідь була практично категорична - "ні". Точно не зараз. Не в найближчій перспективі. Тоді виникає логічне питання... А навіщо я вийшла заміж за цього чоловіка, якщо не готова народжувати йому дітей? Чи не поспішила я з цим рішенням вийти за нього? Чи взагалі все це... Потрібно?

- Я відійду на пару хвилин, гаразд? - Як тільки вервечка з охочими нас привітати нарешті завершилася, я звернулася до Єгора, котрий вже всівся на чолі столу, так само як і я, а по обидва боки від нас сиділи Адель і Даніель.  

- Щось сталося, кохана? - В очах тепер вже мого чоловіка було стільки турботи, що я умовно дала собі запотиличника за те, що в моїй голові були дурні думки на його рахунок. Він тебе кохає, дурепа, що тобі не так? Живи, радій, насолоджуйся життям, що тобі ще потрібно для щастя?

- Ні, просто зачіска та макіяж дещо пошкодилися після всіх цих обіймів та поцілунків від гостей, тож я попрошу Соню, щоб вона все це підправила. Я буквально на пару хвилин, гаразд? Адже потім не буде можливості навіть вийти за столу, - це була наполовину правда. Реально вийти потім за святкового столу буде ой, як важко, адже розпочнуться конкурси, вітання і всяка схожа всячина. Але щодо причини мого відходу... Мені варто було заспокоїтися. Взяти себе в руки. Перемикнути свою увагу на весілля, а не бути десь далеко, десь у своїх думках, які не наштовхували ні на що приємне. А поряд з Єгором це було не можливо зробити. Його присутність поряд тільки нагнітала атмосферу.

- Добре, тільки не затримуйся, адже скоро у нас перший танець в ролі чоловіка та дружини, - я це прекрасно знала, саме тому мені потрібно було звідси злиняти. Якщо не привести себе до почуття, то я не зможу навіть ногами ворушити, не кажучи вже про якийсь танець, де потрібно буде справити враження на гостей.

- Скоро буду, - чмокнувши Єгора в губи, щоб не накликати на себе зайвих підозр, вирушаю до вбиральні, щоб хоч трішки окропити обличчя. Вмитися не вийде, адже потім вся праця стиліста піде нанівець.

Та і Соню було б непогано знайти серед цієї величезної кількості гостей, адже і справді зачіска дещо зіпсувалася після вітань, тож було б непогано якби вона внесла свої корективи.

- Мамо, а ти не бачила Соню? - Зустрічаю рідну у вбиральні, коли та нахилилася над раковиною та явно не має такої проблеми як я стосовно макіяжу. Взагалі не жаліє старань людей, які трудилися над її красою.

- Ні, не бачила, - поспішно відповідає матір, і таке враження, начебто не бажає повертатися в мій бік. Навпаки, більше відхиляє своє обличчя в іншу сторону.

- Мамо? Щось сталося? - Тут щось не так... Явно не так має реагувати матір на свою рідну дочку, тим паче коли у тієї рідної дочки весілля...

- Все гаразд, сонечко, все гаразд, - рідна робить спробу втекти з вбиральні, закриває кран з водою та рушає на вихід, але я все ж встигаю перша опинитися перед дверима та перегороджую шлях. Щось точно не так і мати щось мені не домовляє. Це ж очевидно, так само очевидно, як я стала сьогодні дружиною Єгора.

- Мамо? - Нахиляюся до рідної так, щоб погляну їй у вічі, адже вона й надалі дотримується тактики уникнути нашого зорового контакту. І в наступну мить я розумію, чому рідна себе так дивно поводить...

Не варто бути якоюсь розумакою, щоб усвідомити, що мати плакала, я б навіть сказала ридала... І цей град сліз явно не від радості за те, що її чадо вийшло заміж...

Адекватним чином поговорити з мамою у вбиральні не вийшло, адже гості вирішили перед застіллям розв'язати всі свої туалетні питання, тож довелося шукати місце, де ми могли б залишитися наодинці. Я б не змогла просто забути про матір і не думати під час свята на рахунок її плачевного стану. Рідна дуже рідко плакала, я маю на увазі від горя та з кепських причин, тому її сльози на обличчі викликали у мене занепокоєння. А якщо точніше, то легку паніку, котра могла перетворитися в щось більше. І щоб цього не допустити, варто було все роз'яснити та поставити всі крапки над "і" та "ї" також.

На щастя, була одна кімната, яка схоже використовувалася персоналом ресторану задля перевдягання, а наразі пустувала без діла, тому що всі вони старалися й бігали навколо гостей закладу. Саме цю кімнату я вибрала задля того, щоб поспілкуватися з мамою віч-на-віч.

- Мамо, що трапилося? Чому ти плачеш? - Схоже, що в рідної почався новий приступ, адже нова порція сліз покотилася по її обличчю. Тепер то вона вже точно не скаже, що все добре, тому що "добрим" тут навіть не пахло. Було погано, дуже погано.

- Міланко, сонечко, вибач мені, вибач, - я посадила маму на стільчик, щоб вона не втратила рівновагу у своєму-то кепському стані, але наразі рідна підхопилася на свої ноги та кинулася мені в обійми. Окроплюючи мене своїми сльозами. Які чи то справді були настільки гарячі, чи то я сильно перейняла стан матері на себе, що вони таке враження обпікала мою шкіру. Залишали на ній опіки. Клеймили та нагадували, що не все в цьому світі цукор.