4

- Коханааааа, - лунає над моїм вухом так голосно, що не реально проігнорувати цей звук. 

Виявляється, що це Єгор вирішив перевірити мої барабанні перетинки на міцність своїм тембром, а коли я повернулася до нього з поглядом типу "чого горланиш?", то він почав обдивлятися мене, ніби вперше бачить в цьому житті. Начебто не зі мною він має розписатися через якихось пару хвилин.

- Що трапилося? - Ми все ще в машині, досі в салоні, але таке враження, що минуло чорт знає скільки часу між тим, як я побачила Назара, і коли знову повернулася в реальність, а не витала там, в минулому. Такому далекому минулому. Яке повільно, але впевнено вривалося в реальність...

- З тобою все окей? Я до тебе говорю, а ти ніби в якомусь астралі, мовчиш та ще й очі якісь скляні, начебто привида помітила, - від нареченого не приховався мій дивний стан, і він доволі вдало зауважив щодо привида... Тож подумки даю собі ляпанців по щоках, щоб прийти до тями та не наводити Єгора на непотрібні думки. Йому точно не сподобається, що я наразі думала про іншого чоловіка...

- Так, все супер, просто хотіла якось переварити все те, що я ледве не наробила. - Наречений так і дивиться на мене, певно не може докумекати, що я маю на увазі. - Я стосовно суперечки з Адель.

Як наразі добре, що ця суперечка була, тому що на неї можна дуже легко з'їхати й не викликати зайвих підозр зі сторони мого майбутнього чоловіка. 

- Проїхали це, забий. Сьогодні у нас свято, і я хочу, щоб моя наречена посміхалася й була найкрасивішою та найщасливішою. Так воно ж і є, вірно? - Він у собі не впевнений, чи чому вже вдруге за сьогодні ставить такі дивні питання? Якось раніше я не помічала за ним такої зацікавленості в цій темі, а сьогодні... Ніби щось кардинально змінилося.

- Так, звичайно, - гаразд, подумаю я потім, коли не буде зовнішніх чинників, наразі потрібно брати себе в руки та чимчикувати розписуватися. І так вже не встигаємо по часу.

- Супер, тоді помчали, - Єгор цілує мене, вискакує з машини й вже буквально через секунду відчиняє дверцята з мого боку та подає руку.

Я маю бути зациклена на своєму нареченому, чи хоча б на тому, що деякі рідні та друзі ще не зайшли в приміщення РАЦСу й тепер вітаються з нами. Але мій погляд ніби на радіоуправлінні повертається туди, де стоїть Назар. Точніше стояв, адже наразі він крокує в нашу сторону і явно хоче з нами привітатися. А я цього не хочу. Не зараз. Не тоді, коли мені незабаром промовляти заповітне "так". Не в ту мить, коли я й так достобіса хвилююся, а тут ще й людина з минулого, на яку я явно неадекватно реагую.

На моє превелике щастя, краєм ока помічаю, що приїжджає Адель, тож під приводом того, що хочу з нею помиритися, крокує до дівчини. Але роблю це заради того, щоб не стикатися з Назаром. Щоб вберегти нервову систему.

- Адель, зачекай, будь ласка, - подруга явно не хотіла миритися, адже відвернулася в іншу сторону та прямувала до входу в приміщення, та все ж зупинилася, коли я її покликала, - вибач мені, будь ласка. Я дурепа. Я була не права. Вибач, це все нерви. Сьогодні дуже емоційно важкий день.

- І ти вирішила зірватися на тому, хто буде тримати поділ твоєї сукні, коли опівночі ти будеш брати участь в конкурсах? - Ніби-то з закидом спитала Адель, але я то бачила по ній, що крига зрушила, вона готова йти на примирення.

- Обіцяю не відтоптувати тобі ноги, коли буде традиція танцювати з рідними та друзями. У інших таких привілеїв точно не буде, - по-змовницьки підморгнула дівчині, і та не витримала та розпливлася в усмішці, яку вже не змогла стримати.

- І букет нареченої кидаєш так, щоб він був в мене і тільки в мене, домовилися?

- Я не знаю, яка з мене метальниця квітів, але запевняю - заберу в іншої та віддам тобі, можеш навіть не сумніватися, - тим більше давно вже Адель варто знайти свою другу половинку, а то все носиком вертить і той не той, і сей не тей. Ніяк не може визначитися у своєму фавориті.

- Закріпимо договір? - Подруга розвела широко руки для обіймів, в які я відразу ж кинулася та притягнула міцно-міцно дівчину до себе.

Добре, що я все ж зважилася помиритися з нею до початку святкування, адже весела дружка і сумна дружка це як кажуть в одному красивому місті - дві великі різниці.

- Кохана, бачу тобі вже набагато краще. Тут з тобою дехто хоче привітатися, - пролунав позаду голос мого нареченого, а я так і заклякла в обіймах Адель. І не тому, що не могла від неї відлипнути, а тому, що я відчувала, хто саме хотів зі мною привітатися. Ким був цей "дехто"... Мене моментально кинуло в піт, а серце забуло, як працювати й кинуло мене наодинці зі своїми неконтрольованими емоціями... Типу "вперед, дівчинко, надалі я умиваю звідсіля руки... І ноги теж"...

- Ого-го, а це що за красунчик такий? - Поки я перебувала в ступорі та не знала, як себе змусити повернутися на сто вісімдесят градусів, Адель дарма часу не втрачала, і вже розглянула Назара. І схоже була задоволена тим, що побачила. Дівчина явно була в захваті.

- Можеш навіть не розраховувати, - не знаю чому саме це я прошепотіла подрузі на вухо, але її слова ніби змусила мене прийти до тями й все ж розвернутися до чоловіків позаду. До того самого красунчика і... мого нареченого.

- Кохана, впізнаєш Азара? - Збоку десь лунав голос мого коханого, без пару хвилин офіційного чоловіка, але мій погляд був прикутий до Азара, а точніше до Назара, котрий так само допитливо вдивлявся у мої очі й ніби ставив німе питання - "серйозно? З ним? І як ти до цього докотилася?" Я поглянула на губи чоловіка, на губи, які мене цілували, які зводили мене з розуму, і які я вважала ставлять мені ці питання. Але... Ні, Назар тільки дивився, і нічого не промовляв. І це мовчання було багатослівніше будь-яких слів.

- Азара? - Надіюся, що актриса з мене непогана, адже я хотіла вдати, що не в курсі, хто цей чоловік та що він тут робить, при цьому розвернулася до Єгора за поясненнями, про кого він наразі торочить. Та все ж я зробила це задля того, щоб ще більше не бентежитися, щоб ще більше не покриватися липким потом, який покрив все моє тіло від одного тільки погляду на "гостя" нашої урочистості. Від "гостя", якого б я не бажала бачити на своєму весіллі...