Пролог

- Назар, що ти робиш? - Ставлю питання, хоча мені вже далеко не дванадцять років, щоб не розуміти, що тут наразі твориться... Мені двадцять два, тож я прекрасно бачу, а головне ВІДЧУВАЮ, що творить Назар... І колись я була б рада такому розвитку подій, колись в минулому, а не тоді коли я вийшла заміж за другого чоловіка. За друга того самого Назара, котрого відштовхую від себе, щоб уникнути цих дотиків до різних частин мого тіла...

- Хочу тебе, - таке враження, що не промовляє, а гарчить хлопець, і при цьому він наразі більше схожий на дикого та лютого звіра, котрий побачив свою жертву і вже просто так її не покине. Дикий вищир, очі застелені хіттю, і шляхів до відступу для мене немає... Бо єдиний вихід - позаду Назара, але мені туди ніяким чином не дібратися, адже він слідкує за кожним моїм рухом, за кожною моєю дією...

- Стій, зачекай, - ставлю перед собою руки, таким чином намагаюся хоч якось перешкодити хлопцю, котрий знову рушив на мене та певно хоче повторити спробу загнати мене в кут і вже звідти не випустити... На щастя, він зупиняється, тож я починаю говорити, поки не передумав, а це може трапитися будь-якої миті. Шкірою відчуваю, як від хлопця відходить гаряча хвиля, якою він хоче мене огорнути з головою. - Давай не робити дурниць, нічим хорошим це не завершиться...

Ну, будь ласка, Боже дай йому мізків, дай самоконтролю, адже якщо Назар справді здійснить задумане, то буде кепсько йому, мені, моєму нареченому... Всі програють від цього, миттєве затуманення мозку може призвести до катастрофічних наслідків. Ми не зможемо нічого повернути як було...

- Ми вже наробили цих дурниць, гірше вже точно не буде, - і схоже він в цьому на сто відсотків впевнений, адже Назар відновлює свої активні дії та крокує до мене.

Відступаю, не знаю, що зробити, що сказати, щоб зупинити хлопця. А зупинити потрібно. Будь-яким способом варто перешкодити його намірам та не зіпсувати кожному з нас життя...

Варто втекти. Так, точно. Потрібно обігнути його, обіграти та випурхнути з цієї кімнати при першій же можливості. Це єдина можливість не зробити непоправного...

- От навіщо це все? Навіщо тобі це потрібно? - Пробую одурманити Назара, щоб він нічого не запідозрив, при цьому його наступальні дії продовжуються, так само як і мої відступальні. Мій план полягає в тому, щоб дійти в кут, а потім різко сіпнутися в бік та перестрибнувши через ліжко помчати до рятівних дверей.

- Хочеш мені сказати, що ти мене не любиш? Що ти не бажаєш бути зі мною, а з ним? Що хочеш провести все своє життя з тим бовдуром, і забути про мене?

Спина стикається з прохолодною стіною, що має означати, що це той самий момент, щоб звідсіля зникнути. Щоб втекти з цієї кімнати та не наробити того, про що я буду дуже скоро шкодувати. Ось ця можливість, але... Назар ніби завдає невидимого удару під дих, від якого я не можу прийти до тями та якось рухатися далі. Від його слів я відчуваю, ніби розпластана на підлозі, і це нокдаун... Бо він промовляє те, що є насправді. Озвучує істину. Це правда в чистому вигляді.

- Ну..., - хочу щось заперечити, знайти аргументи на свій захист або хоча б задля того, щоб ми тримали свої голови холодними...

Та нічого не виходить, бо руки Назара вже на моїй талії, він притискається до мене, втискає у цей кут так, що у мене виникає враження, що я соковитий цурпалок м'яса між двома шматочками хліба... А те, що я відчуваю внизу, там, де знаходиться пах хлопця... Дає мені прозорий натяк на те, що це м'ясо хочуть спробувати та приступлять до трапези тут та зараз...

- Визнай очевидне - ти мене хочеш, я тебе хочу. Що заважає нам втілити бажане в реальність? - А це бажане все сильніше втискається між моїми ногами... Якби не одяг, то воно б розгулялося на славу...

- В мене є чоловік, - і тільки сьогодні я вийшла за нього заміж, тож це вагома причина відмовитися від того, що задумав Назар, але ж...

- Плювати! Плювати мені на твого чоловіка, - обличчя хлопця так близько до мого, що я прекрасно бачу, як напружуються його вилиці, як тільки мова заходить за Єгора, він його ненавидить всім своїм серцем, - а найголовніше, що тобі плювати на нього. Чи хочеш сказати, що це не так?

- Я...

Домовити не маю ні сил, ні можливості, адже мій рот запечатується поцілунком Назара. Цей поцілунок такий же наполегливий, як і його господар, тож не зважає на мої намагання пручатися. А пручаюся я більше заради годиться, заради того, щоб запобігти непоправному... А потім... Я здаюся. Сама починаю перехоплювати ініціативу. Сама пірнаю рукою в штани Назара...

Сорок хвилин тому я промовила "так" на офіційне питання "чи ви готові стати дружиною пана Єгора?", а зараз моя голова, а найголовніше тіло відповідають "так" на пропозицію іншого чоловіка зайнятися інтимними справами...