Розділ 2. Контроль

Світ боїться хаосу. Я ж — навчився ним керувати.

Штаб розташований під землею, в самому серці міста. Жоден чужий не знайде його — навіть якби життя залежало від цього. Кімната з товстими бетонними стінами, монітори на стінах, мапи з маршрутами, трансляції з камер у різних точках країни. Тут немає паніки. Лише точність. Розрахунок. Влада.

Я сидів у чорному шкіряному кріслі, а навпроти — мої люди. Кожен чекав мого слова. Єрат стояв поруч, мовчки переглядаючи документи на планшеті.

— Проблеми з партією в Сирії, — озвався Тарік, мій зв’язковий. — Один із водіїв зник, а разом із ним — три ящики автоматів.

Я повернув голову до Єрата. Він лише підняв брову, і я зрозумів: уже розслідує.

— Ім’я? — спокійно запитав я.

— Самір Хаддад, — відповів Тарік.

Я постукав пальцями по столу.
— Якщо він зник не з моєї волі — він труп.

— Уже шукаємо, — тихо відповів Єрат. — Дозволь діяти жорстко?

Я кивнув.

Ми ніколи не підвищуємо голос один на одного. Між нами з братом — тиша, але в цій тиші — розуміння. Він — моя права рука. Мій холодний розум, коли мене охоплює гнів. І я — його стіна, коли світ йде проти нас.

— Що з новим маршрутом через Йорданію? — спитав я в іншого.

— Чекаємо підтвердження з Стамбулу. Вони хочуть підняти ціну.

— Не хочуть. Вони випрошують. — Я усміхнувся. — Завтра вранці зустрінемося з їхнім емісаром. Єрат, підготуй. І якщо знову будуть торгуватися — або платять, або я знайду інших.

— Зрозуміло, брате, — коротко відповів він.

Ми завжди тримали справу на рівні. Без шуму. Без зайвих жертв. Але якщо ти йдеш проти нас — то зникаєш. Без сліду.

У моєму світі слабкість — це розкіш, яку ти не можеш собі дозволити.