Глава 13.1

Нарешті, залишившись наодинці в цій тиші, вона була зоставлена сама собі.

В купальні пахло чимось хвойним. 

Пустота, що наповнила приміщення після того, як Веніамін та Алініель пішли - змушувала чути власні думки. Аверія, сидівши на бортику, і опустивши ноги в воду, намагалась відгородитися від всього, що навалилося на неї за останні сімдесят дві години.

Думки змушували стискати голову руками, та прикрити очі. 

Щоб трішки заспокоїти біль, довелось думати. 

Про те, як жилось тут останні тижні. 

З одного боку - все було не так погано. Середньостатистичні раби, на жаль, жили на багато гірше. За будь-яку провинність їх могли відшмагати. Довести до виснаження. Чи навіть вбити.

Та тут все було по іншому. Їх вчасно годували. Дали ліжка та теплі ковдри. Гарний одяг. І все, що залишалося - працювати, як звичайні служниці чи покоївки. Або як їм з Алін - нянями.

Були і свої мінуси. Ні свободи. Ні виходів за стіни. Ні особистого життя чи оплати праці. Все ще замкнені в клітках, як дивні птахи. 

З іншого боку - був біль. Подекуди страх. Образа та розчарування.

А він? Той жахливий чоловік, що змушує її боятися не так, як за життя. За свою душу. 

Веніамін наводив жах. Своїми діями. Словами ж збивав з пантелику. Він намагався грати з нею, в відому тільки йому одному гру. Маніпулював. Виводив на емоції, змушуючи її скидувати з себе маску врівноваженості. Це нервувало. І Аверія не знала, як себе поводити з ним. З безумним. Один невірний крок - і лінія її життя може перерватися. Моментально.

Останні дні були занадто насищеними. І одне, про що вона мріяла - відпочити від всього, що навалилося.

Раптово, двері до купальні з майже непомітним скрипом відкрилися. Піднявши погляд, дівчина зустріла чоловіка, що зайшов всередину. 

Той блондин. Ларсен.

Юний княжич Сходу недавно повернувся до палацу, після невеликої подорожі за місто. 

Послання від знайомого потрапило до нього в руки через магічну скриньку - нову розробку горців, котрою користувалися правителі та деякі таємні угрупування. Побачивши від кого лист, він здивувався. А прочитавши - відразу зібрався, та направився на зустріч. Залишив Аміна самого, не взяв з собою ні стражника, ні воїна. Помчав один.  

Тепер же, коли він знову повернувся в імператорський замок, вирішив відпочити. Звичайно, міг залишитися в кімнаті, та прийняти ванну там. Але, хотілось трішки іншого. Більше простору. Більше води, котру він полюбляв. 

Купальня - стала ідеальним варіантом.

Та він навіть не міг уявити, кого побачить в тому місці. 

— Я думав тут не зайнято, — спокійно промовив він, закриваючи за собою двері. Погляд чоловіка був прикутий до чорнової відьмачки.

Вона була мокрою з голови до п'ят. Навіть незважаючи на спеціальну сукню.

Наче в ній же айварійка купалася. Або навпаки - її до води силою затащили.

З зігнутою спиною, та вимученою картиною на обличчі.

Напевно, знову Веніамін постарався. Друг, як тільки побачив її, та відхватив по обличчю - наче ще більше збожеволів. Або не так - він марив дівчиною, котра відстоювала себе, та котра не піддавалась йому, прогинаючись. Ларс розумів, що добром це не закінчиться. Хоча…

Ларсену було цікаво споглядати за легким протистоянням цих двох. Да і юна раба... Приваблювала незвичною зовнішністю. Силою духу. Та манерами. 

— Вибачте, мілорде, — підіймаючись з місця, та роблячи легкий реверанс, промовила вона: — Я не заважатиму вам…

— Можеш залишитись… — поспішно сказав блондин, — Або... можеш трішки допомогти, якщо ти не проти? 

— Та, звичайно.

Ларс посміхнувся, та пішов за ширму, переодягатися. 

Аверія ж, мовчала. Її думки все ще були далеко звідси. Останнє, що пролетіло в її голові, перед приходом незваного гостя - чому їх не шукають. Та довелось кілька разів мотнути головою, змушуючи себе повернутися до реальності. 

Ларсен вийшов з-за ширми в легких, коротких та трохи обтягуючих його бедра - панталонах. Пройшовши до басейну, обережно зайшов в воду, та присів на виступі, погрузився по шию.

Ава підійшла ближче, та присіла позаду чоловіка. Обережно доторкнулась до його білосніжного волосся. Потягнула за хвостик банта, даючи пасмам волю. 

Набравши в невеликий металевий стакан води, почала обережно поливати його голову. 

Сіверянин трохи нахилився назад, щоб служниці було трохи зручніше. Мовчки лежав з закритими очима, відчуваючи, як дівчина почала масувати, та втирати в волосся спеціальний миючий порошок. 

— Поговори зі мною, — раптово навіть для себе попрохав Ларс.

— Про що? — здивовано запитала Аверія, на секунду зупинившися, та наче затремтівши.

— Без різниці. Хочеш, навіть про погоду. 

Айварійка нахмурила брови, продовжуючи мити волосся чоловікові.

Про що з ним говорити? Які теми можуть бути дозволеними для нього. Про що краще не питати? Може і наспавді почати говорити про погоду, як колись її вчили? Хоча, вона навіть і не знала, що там робиться на вулиці зараз... 

  — Ваш друг такий завжди? — раптово запитала вона.

Ларсен відкрив очі, зустрічаючись поглядом з дівчиною. 

Вона прямолінійна.

Може занадто різка, але не боїться задавати незручних питань. І це навіть подобалось. Юнак підняв куточок губ в трохи сумній посмішці. 

Він трохи шкодував, що вона питає саме про Веніаміна. Хоча, і розумів її цікавість. Вона перевіряє почву, щоб знати, з ким має справу. Хто саме звернув на неї свою увагу. Досить специфічну.

— Його таким зробили, — відповів Ларс, і наче виправдовуючи друга, додав: — І він не поганий. 

— О так. Він жахливий! — впевнено сказала дівчина, посміхаючись, та знову почала поливати його волосся, змиваючи легку піну.