Глава 12

Той бастард. 

— Нарешті. Я зачекався... -— хрипло проговорив він, усміхнувшись, та уважно спостерігаючи за служницями. 

— Ой... — трохи почервонівши, пискнула Алін. Вона зробила крок назад. Але зупинилась. Трішки взявши себе в руки, вона легко посміхнулась, та поклонилася незнайомцю. Красивому та молодому.

Алініель, навідмінну від Аверії, відкрито спілкувалася з іншими служницями. Проводила час з любителькою пліток - її світлістю Одессою, та фрейлінами. Слухала, та всмоктувала інформацію, як губка. 

А нещодавно вона почула від покоївок, що в палац приїдуть господи. Юні чоловіки, котрі можуть забрати тих, хто сподобався, з собою. За словами дівчат, в палаці принца Веніаміна для рабинь завжди була змога отримати "вільну", а для звичайних служниць - вигідно вийти заміж та отримувати втричі більше, ніж тут. 

Хоча, коли старший принц та чоловік Одеси - Мартін - почув як шепотіли про приїзд Веніаміна служниці - розігнав їх, та найязикатішу відправив отримувати показання. Десять ударів батога. І за що? 

— Ваша високість... — спокійно промовила чорнява, навіть для виду не кланяючись. Ава підійшла до басейну. — Сьогодні ми допомагатимемо вам... 

Алініель вирішила не стояти осторонь. Швиденько підійшла, трохи зніяковіло посміхаючись. Та просто стала, чекаючи на подальші накази. 

Бути милою, слухати, прийняти пропозицію…

Саме на такий лад вона настроїла себе. 

— Давай, красуня, — дивлячись прямо в очі Аверії, почав говорити Веніамін. — Заходь в водичку та потри мені спинку. І забери з собою подружку. Нехай не стоїть як статуя. В цьому палаці і так їх забагато. Ще одна - буде зайвою, — легко усміхнувшись, додав він. 

Дівчата спустились на бортик.

Поки принц боковим зором спостерігав за дівчатами, вони працювали. Набравши рідкого спеціального мила на губки, айварійки почали протирати шрамовану шкіру на руках та спині чоловіка.

Ава розглядала його. Бачила білі полоси на мускулистому тілі, і все думала, де саме він отримав ці мітки. В боях? На полюваннях? Чи так його карали. 

Катували…

Як її?

Задумуватися не хотілося. Вона мала працювати. І чим швидше закінчить роботу - тим скоріше зникне з поля зору невгамовного принца. 

Час неспішно йшов. Все було добре. Поки Веніамін сидів з закритими очима.

Але коли чорні омути відкрились, в них знову танцювало безумство. Тільки трохи іншого характеру. Не зле. А похотливе. Він дивився в очі Аверії. З легким викликом. Чекав, чи відведе вона погляд? 

Та вона дивувала. Стійко тримала оборону, продовжуючи намилювати тіло принца. Руки дівчини були вправні та ніжні, не дивлячись на її емоційний стан та неприязнь. 

— Мені нудно. Хочу чогось цікавого... — відводячи погляд, наче віддаючи їй першу перемогу, проговорив він.

В війні виграє не той, хто здобуде першість на початку бою. А той, хто хитрістю та з розумінням діла - повалить верхівку противника, поки ті святкують свою мниму перемогу.

Він легким рухом схопив Аверію за руку, потягнувши в воду.

Дівчина не змогла зреагувати вчасно. Не чекала такого раптового нападу. Полетівши в теплу воду, вона вскрикнула.

Погрузившись з головою, навіть запанікувала.

Їй було важко дихати.

Легкий страх, що був поруч з дитинства, знову дав про себе знати.

В ніс потрапила вода. Спина віддала різким болем. Але коли її підхопили, і обережно притиснули до міцного тіла чоловічі руки, вона видихнула. Сціпила зуби, молячи, щоб рани не закровоточили знову.

Вода більше не була вище неї. Трохи закашлявшись, Аверія поклала тремтячі руки на плечі Аміна і тихо простогнала від нової хвилі болю.

— Кішечка... Може повеселимось сьогодні? — запитав він, обіймаючи тонке тіло Ави, трохи спустивши одну руку на сідницю. Її стогін став каталізатором, дозволившим його руці “помандрувати”.

— Вибачте, лорде! — Аверія різко вдарила того по руці, змушуючи підняти ту знову на талію. — Але для такого є дівчата для втіх. Думаю за брамою є гарне місце, де вам допоможуть. Або запитайте в когось іншого.

— Але я хочу відьмачку. Говорять… такі як ти, дуже палкі коханки… — опустивши вуста до вушка дівчини, він тихо прошепотів.

Аверіх все що залишилося, закотити очі.

— Мене ви не отримаєте... 

Веніамін лише усміхнувся. Він відпустив дівчину, дозволивши їй відійти подалі. Сам, хижо посміхаючись, вирішив змінити план. 

— А ти? — він обернувся в бік Алін, припідняв руку, та перехопив тонке зап'ястя другої. Побачивши легкий страх в перемішку з цікавістю, додав питання: — Ти не проти відпочити?

— Я... Я не... — почервоніла вона, стаючи на лиці майже під колір свого волосся.

Ця була не такою. В рудій не було того вогню, та енергії. Стержню, котрий так приваблював в чорнявій. 

Хоча зараз, щоб позлити таку бажану дівчину, він був готов переключити увагу на іншу.

— Не переживай, руделик, — змовницьки понизив він голос, кидаючи погляд на чорняву. Він хотів побачити, як вестиме себе та, хто справді його цікавить. Та вона, лише примружила очі, знаходячись осторонь. — Залишимо цю старушку на одинці. Мені потрібен гарний масаж... І відпочити від важкого дня...

— Не чіпай її… — дуже тихо прошепотіла Аверія, підходячи ближче, впиваючись кігтиками в плечі чоловіка. Дивилась прямо в його очі. З викликом. З погрозою. 

Вона не була готова віддавати свою подругу в його руки. 

Знову забула про те, щоб думати лише про себе. Ну а як по іншому? Алініель - єдине близьке, що залишилось в її житті. І вона б не хотіла, щоб цій дівчині було потім боляче.

— Не переживай, кралю. Я не така тварина, якою мене вважають. Але в очах твоєї подружки є те, що розв'язує руки, — прошепотів він на вушко Аверії, відштовхуючи ту.

Він піднявся з місця, обережно поправляючи рушник на бедрах.