Глава 10.2

Спалось після вечірньої каторги важко. Повязки довелося змінювати кілька разів, кров швидко просочувала тканину.

Але випивши обезболююче, Аверія змогла провалитися в неспокійний сон.

Та наступний день почався досить рано. Її розбудили на годину раніше, і викликали до Шарлотти. 

Підірвавшись з ліжка, примружившись від болю і тихо, щоб не розбудити сусідку, вбравшись, дівчина вийшла з кімнати. На ходу, повязуючи на шиї вже знайому напівпрозору стрічку, що зосталяся в неї від піратки Наари. Синці від чоловічих пальців, на другий день набралися синюшності, а сьогодні стали ще яскравішими, майже чорними.

Замість сукні вона одягла простору сорочку та спідницю, щоб зайвий раз не травмувати перев'язану спину.

На жаль, Юс їй нічого не сказав. Не пояснив, що сталося. Лише змусив поспішити. 

Та коли вона підійшла до кімнати малечі, побачила встривоженого Вадеса та спасительку - Райлі.

Аверія швидко зайшла до кімнати, побачивши принцесу. Вона була не спокійною. Сиділа на колінах у матері та мовчки проливала сльози.

Ізідора ж виглядала блідою. 

Перелякана мати ніяк не могла заспокоїти дочку. Півгодини тому вона прокинулась від нестерпного крику дитини. Він заполонив частину палацу, та пробивався до кімнати Імператриці. Жінка увірвалась через сумісні двері до дочки. Те шо вона побачила, змусило здригнутися.

Служниця, що залишалася з Шарлоттою, була налякана та тряслась. Дитина билась в істериці на ліжку, ридаючи та заливаючи сорочку сльозами. 

Іза швидко підлетіла до дочки, беручи ту на руки, та притискаючи до себе. Крізь сльози вона почула тихе "Кіся", що змусило відразу ж послати служницю за Кетелін. 

Айварійка, підходячи до ліжка, лише рвано видихнула. Як тільки Шарлотта помітила свою помічницю та друга, вирвалась з рук матері. Швидко спустилася з ліжка, підбігаючи до Аверії. Обійнявши ту за ноги, продовжила плакати, але не на стільки голосно.

— Кіся... Буде погано... — прошепотіла вона, ковтаючи сльози. 

— Моя хороша. Все буде добре... — Ава підхопила дитя на руки, притискаючи до своєї груді. Обережно почала поглажувати її спинку, намагаючись заспокоїти. 

Шарлотта ніколи не бачила таких реалістичних снів.

Вона наче на яву споглядала, як її чорноволоса нянечка, до котрої вже прикипіло маленьке серденько, зникала в сірому тумані. Протягувала рученята, намагаючись спіймати Аверію. Та не могла. Чула крики в голові. І це змусило прокинутися.

— Вона була вся в сльозах, коли я зайшла… І весь час повторює "Кіся", говорить що буде погано, — прошепотіла Ізідора, проводячи рукавом сороки по своїх очах. — Я намагалась її заспокоїти, але вона все кликала... І кликала... — сама жінка також ледве тримала себе в руках. На очах тремтіли солоні краплини, котрі ніяк не хотіли зникати.

— Ваша величність. Заспокойтесь. Все добре. — Аві довелось заспокоювати і жінку. Підійти ближче, і обережно покласти свою долоню на плече імператриці.

— Я її вперше бачу в такому стані... 

— Все буде добре. Обіцяю... — знову, слово за словом, спокійно, тихим голосом сказала вона.

Трохи покачуючи дівчинку, Аверія неспішно пішла по кімнаті. Тихенько співала колискову, та дивилась за станом Шарлотти. Дівчинка за хвилин пятнадцять трішки заспокоїлась, та перестала ридати. Обережно вклавши дитину коло матері на ліжко, присіла поруч, поглажуючи по животику.

— Тобі наснився дурний сон? 

— Буде погано. Ти підеш... Я буду сама... — знову тремтячим голосом заговорила дівчинка. 

Аверія довгі секунди мовчала. Сон Шарлі розірвав в ній стару, давно зашиту рану. Вона до сих пір добре пам'ятала той день, коли усвідомила, що залишилась одна. Мокрі камені берега, штормове небо і холодн, що не брався від вітру, а оселився всередині. 

Їй було лиш десять. Мама більше не співала. Тато не кликав її “шторменятком”. Вона дивилась на колись улюблену воду, стискаючи в руках невеликий кулон, - останнє, що подарували їй батьки.

Навколо неї були люди. Але ніхто не був “своїм”.

— Ти ніколи не будеш сама, маленька панничко, — голос злегка затримтів. — В тебе є найкраща мама і тато.

Аверія помітила, як Ізідора лягає коло дочки, та починає гладити її по ручці. 

— А твої? 

— А мої... — дівчина сумно посміхнулась. — Пам'ятаєш я розповідала про відважного моряка і прекрасну воїтельку? — імператриця уважно слухала, а Шарлота лише кивнула. — Так то була історія про моїх батьків. І вони зараз знаходяться в прекрасному місці. 

— Ти сама...

— Ні. В мене є ти. І у нас все буде добре, моя прекрасна принцесо... 

Ізідора мовчала, поки Аверія розповідала нову історію. Дівчинка заснула, а Аві піднялась з місця. Поклала руку на плече імператриці, та лише прошепотіла:

— Їй просто приснилось щось погане. Не переймайтеся. І поспіть коло неї. 

Жінка лише кивнула, закриваючи очі. А дівчина поспішила на вихід.

Вадес зустрів її поглядом, трохи припідняв куточки губ в посмішці, але промовчав. Вона була вдячна за це. Говорити з кимось не хотілось. Да і спати теж. Тому їй не залишалося нічого, окрім того, щоб спуститись на перший поверх та піти до кухні, де в такий час вже хазяйнувала Осва.

Аверія весь час, до пробудження Шарлі, провела поруч зі старенькою, допомагаючи. Сьогодні жінка дозволила відьмачці самій стати за плитку, і та приготувала народну страву з островів - пряну гречу з куркою та кукурудзою. Вийшло дуже наближено до оригіналу, хоча деяких спецій все таки не вистачало. 

А за декілька годин Шарлотта проснулась. В гарному настрої, і наче не пам'ятаючи того, що сталось в неї в кімнаті напередодні.

Ізідора дозволила їм прогулятися в саду, відмінивши будь які уроки.

Вперше, за такий недовгий час, Аві вийшла на свіже повітря. Не отримувати покарання, а відпочити. На жаль рабиням заборонялося покидати стіни палацу без дозволу. Та зараз - отримавши "добро", вона змогла вдихнути повні груди чистого повітря з запахом жасмину.