Глава 9.2

Пальці імперця здригнулися.

Раптово з боку почувся легкий шум. Амін відпустив її, розблабляючи руку. Але іншою, зжатою, швидко вдарив кулаком по стіні, біля голови дівчини. Та впала на підлогу, доторкаючись до шиї, та намагаючись вдихнути таке дорогоцінне повітря.

Чоловіки різко обернулися.

В коридорі з'явилась одна зі служниць, молода жінка в поспіху поклонилась.

— Ваша високість... Ваша світлість… 

 Русява дівчина легко поклонилася, притримуючи в руках пустий піднос, котрий спішила занести до кухні. Вона не підіймала погляду на чоловіків, лише коротко зиркнула на Аву.

— Забери її, — блондин кивнув на айварійку, що все ще продовжувала сидіти на підлозі. — І йдіть, — знову перевів погляд на друга. — Амін, пішли. Нам потрібно трохи відволіктися. Ти сьогодні хотів зіграти в карти. Випити трішки винця… чи може краще віскі чи бубону?

Чоловіки неспішно віддалялися, голоса ставали тихшими.

Аверія швидко піднялась, та підлетіла до тієї дівчини, потираючи шию. Можливо на шкірі залишаться сліди. Але зараз було все неважливо.

Райлі, а саме так звали служницю, що врятувала її, підхопила відьмачку під руку. Вона швидко йшла по коридору, повертаючи в бік їх кімнат. Нічого не говорячи. Ава йшла поруч, намагаючись себе заспокоїти.

Та, на жаль, то було занадто важко. В голові з шаленою швидкістю пролітали різні думки. Що тільки що сталося? Що тепер буде? Чому саме я? Відповідей на питання взагалі не знаходилось. 

— Хто вони? — тихо прошепотіла Аверія, поки вони підходили до спалень.

— Син нашого Імператора і східний бастард. Намагайся не попадатись першому. Він безумний. 

— Проклятий? — здивовано перепитала Ава.

Її пальці ще тримтіли після дотику страху, а у грудях важко сходило повітря, мов скло. Та десь в глибині - серед тиші й темряви, що повільно відступала - спливло інше.

Сторінка з пожовклої книги, колись прочитаної в храмі Всетемної. Лісен-сан змусила дівчину перечитати та пересказати тексти старих легенд.

“…За десяток століть від початку створення перших людей, коли боги ще стежили за світом, розгорілася Велика Війна.”

Цю історія знав кожен на Західних островах.

Саме в ті далекі дні, частина племен з материка зібралась під керівництвом нащадка одного з Богів - Даміана. В крові чоловіка бурлило бажання завойовувати та владарювати. І вони пішли війною в два боки. Завойовували спочатку землі сусідніх племен, створивши первісну імперію. А потім і далі.

На малий континент та на острови.

Гриміла зброя, співали роги, зливалася в одну силу зграя народів півдня. І поки схід, що славився своїми воїнами, стійко відстоював свої території та людей - захід пав під гнітом. 

Даміан та його народ виловлювали та забирали відьом, що не були навчені боротися, в полон. А чоловіків з незвичною силою - попросту вбивали.

Сам воїтель в ті важкі дні викрав юну Аймарі - найпрекраснішу принцесу Західних островів. Найкращу ученицю молодої богині, котру та виховувала як власну дочку. Та зробив її своєю рабинею для втіх. 

Богиня, на жаль, нічого зробити не вспіла. Поки на землях творився хаос - вона була скрита в підземеллях, створуючи своє невеличке царство, куди планувала відправляти душі своїх дітей посмерті.

Та повернувшись, єдине що знайшла - свій розбитий народ. 

Щоб врятувати людей та названу дочку жінка прийшла до брата - Румулуса. Покровителя Великого материка та пращура Даміана. Вперше за все своє божественне життя Айва упала перед ним на коліта та молила.

Але Бог просто відмовив. Навіть добродушна Свята Феріда - дочка Румулуса - не змогла достукатися до батька та допомогти остров'янам.

Айва розгнівалась на брата та покидаючи його царство, викрикнула страшні слова, що стали прокляттям:

"Я проклинаю цей день. Проклинаю твого нащадка, Румулус, син Енвара. Віднині і навіки всі нащадки Даміана Завойовника - котрі візьмуть силою будь яку жінку - отримуватимуть від тих дитя з безумством ума та душі. З кожним новим роком воно ростиме, як росте маля. Зїдатиме ззсередини створіння, що з народження буде розплачуватися за гріхи батька. Да буде так!"

Юна напівбогиня - Феріда, в свій час також переживша наругу та страждання, але все одно залишилася з чистою душою. Вона зуміла впіймати нитку прокляття. Змінити його чи відмінити Феріда не могла. Лише додала невелику умову.

"Лише справжні почуття, що змусять безумного поставити когось вище себе, зможуть ісцілити душі нащадків Даміана. Да буде так!"

 Аверія повільно кліпнула очима.

 Безумство крові.

 Невже це стосується Веніаміна? 

З одного боку, напевно так. З того часу насправді народжувалось багато безумних. Рід проклятого чоловіка розрісся. Та з часом люди навчилися жити з цим. Забули про важливі слова.Спиймали таких “дивних” дітей - як випадковий збіг обставин. Та навіть навчилися створювати відвари, що не давали жінкам зачати.

Але, напевно, у імператора щось пішло не так, та той втратив контроль. 

  Якщо Аверія правильно розуміла, Амін - був саме другим варіантом. Він все таки народився. Йому дали шанс. Але... Коли його розум остаточно помутніє?

 Рука з клеймом знову засвербіла.

 Кожен тут має свої шрами…

 А шанси? 

— Саме так, — вирвала з роздумів Аву своїм голосом Райлі. — Тому не виводь його. Не попадайся на очі. Не провокуй. Він небезпечний. Або ж… Зігрій ліжко. Його цікавості вистачає на кілька разів, так що з легкісю позбудешся його уваги.

Ава лише кивнула.

Прийняла інформацію до уваги.

Дівчина зайшла до їх з подругою кімнати. Коли її в такому стані побачила Алініель, здивовано ойкнула. Підійшовши до своєї княжички, легко відвела руку тієї від шиї. Червоні сліди вже пробивались на світлій шкірі. На ранок напевно колір зміниться і буде синій. Доведеться ховати. 

— Що сталось? — тихо запитала руда.