Глава 9.1

Погляд дівчини переходив від одного, до іншого. Раніше нікого з цих чоловіків Аверія не бачила в палаці. Тим більше на третьому поверсі.

Той що до сих пір тримав її за руку - височенний. Якщо відьмачка була низькою (як для своїх сородичів) - близько метра шістдесяти трьох. То незнайомець - на добрих сантиметрів тридцять вищий. Аристократ.

Та навіть чимось нагадував їй імператора. Можливо такими ж темними очима, що нагадували прірву - не порожню. Котрі дивились прямо в глибину дівчини. Хоча в них не було того холоду, як в Генріха. Був лише якийсь хижий блиск, таємниця, можливо, навіть біль.

Мала ямочка на підборідді. Не така виразна, як у його величності.

Бастард.

У Імператриці було лише два сини. І обох Аверія бачила. 

Дівчина перевела погляд. Обережно, з граційністю кішки винирнула з рук Аміна, відходячи на крок. 

А ось другий чоловік був дуже цікавий. Високий, але трохи нижчий за чорнявого, худорлявий. Та навіть через тканину виднілись рельєфи мускул. В ньому читалась не зовсім груба сила, швидше хвацькість мисливця, а не вояка. Він був протилежністю імператорського сина. Легший, спокійніший. Навіть якийсь відсторонений. Його довге світло-біле волосся, наче схоже на сніг, було зібране в низький хвіст А очі... Очі кольору небес. Завужені, з припіднятими куточками вверх. Цікавий. І не такий дратуючий, як перший. Він стояв, притулившися до стіни, і лише спостерігав за ситуацією.

Чорнявий засміявся. Амін блискавично підняв руку, що легко перехопила пасмо дівочого волосся, потягнувши на себе. 

Аверія затремтіла від обурення. Руки, мимоволі, зжалися в кулачки.

— Крихітко. Що ти починаєш, гарно ж спілкуємося, — прошепотів Амін, опускаючи лице до її вушка. — Давай продовжимо нашу прекрасну розмову деінде... Наприклад, в моїх покоях. Тобі сподобається...

— Ні, — вирвавши з його рук пасмо, проговорила Аверія. Обережно сховала волосся за вухо та відійшла ще на кілька кроків.

— Ну чому ти ломаєшся? Нам буде добре. Може запросим Ларса з собою. Думаю йому сподобається. Пограємось... 

— Амін, досить, — прошелестів другий, якимось суворо-холодним голосом.

Він продовжував стояти трохи поотдаль. Лише спостерігав, але не вмішувався. Слідкував, наче зчитуючи ситуацію.

Хоча в голові у блондина, котрого чорнявий назвав Ларсом, клубилося безліч думок. Він намагався зосередитися, вдивляючись в дівчину. Її постать - струнка, загорнута в простий матеріал сукні, але в її очах не було ані звичної рабської покори, ані розгубленості. Лише стриманість.  

 Боїться вона? Чи навпаки - обурена? В зелено-жовтих очах не можна було прочитати нічого. На лиці не було ні однієї емоції. Наче дівчина одягла маску, чи навіть - вміла майстерно тримати себе в руках. Як у тих, хто навчився виживати мовчки.

Не така, як інші.

Це було очевидно.

— Ну Ларсик, булочка, — знову Амін назвав блондина цим дурнуватим прізвиськом, — Ти ж подивись яка кицюня тут. Ще ці чудові оченята та браслетик, що стримує… магію? Так, маленька? — він перевів погляд на Аверію, та задав досить незручне, з одного боку, питання: — Невже під платтячком нас чекає ще й хвостик? Саме так вас малюють, відьом. Хвостатими тварями з потойбічного світу? 

— Тобі того не дізнатись! - рикнула вона, давши волю емоціям. Злість. І ні краплини страху. 

Її не прогинали слова імператорського бастарда. Не змусили ні опустити погляд, ні почервоніти. Аверія дихає стримано, м'язи плечей напружені, але не здригаються. Маска. Вишліфована. А за нею - хижа натура.

Гірський вовк - як називали Ларсена - відчував це.

Його ж названий брат, як завжди, діяв імпульсивно.

Чорнявий легко перехопив лікоть дівчини, і ривком притянув її до себе, притискаючи до свого тіла. Немов мав право. Його пальці впилися в тонке тіло, ковзнули по талії, і в ту ж мить щось змінилося в повітрі.

Айварійка стиснула зуби, але не закричала. Напружилася, та почала махати руками, та брикатися. Легка паніка з'явилась в жовтих очах на долю секунди. Хлопцеві ж було все одно. Він лапав її, доторкаючись до бедра, талії, ребер. Опустив руку, намагаючись підняти сукню, та ловив її волосся. 

— Не чіпай! — вскрикнула вона, і вирвавши обидві руки, почала дряпатися, намагаючись вдарити по очам. 

Веніамін, здивовано, відсахнувся від неї.

Аверія позадкувала, підходячи до стіни. Імперець уповільнено підіймає пальці до лиця. Обережно доторкнувся до краплини крові, що неспішно текла з невеликої ранки на його щоці. Її нігті все таки дісталися його обличчя. Ава помітила, як веселі іскорки в очах бастарда, що танцювали весь цей час, зникли. На їх місці з'явився якийсь безумний вогонь.

Полум'я, що відразу налякало. Ця різка зміна змусила зробити крок назад, втискаючись в стіну. 

— Чотрова дівка! — рявкнув він так голосно, що мало не оглушив служницю.

— Хей, Амін… досить! — блондин зробив крок в бік друга, намагаючись зупинити.

Та чорнявий був занадто швидким. 

Коридор холодно здригнувся від руху. Ривок. Долоня Веніаміна стискає шию Аверії. Грубо, жорстоко. Вона не встигає ані зойкнути, ні озирнутися - лише раптова темрява з'являється в очах, коли її спина б'ється об стіну.

Його сила підіймає дівчину над підлогою на кілька сантиметрів, змушуючи ноги безпорадно зависнути в повітрі. 

Кисень - рветься з грудей. 

Гортань пече. 

У вухах - глухий дзвін. 

Світ починає тремтіти, як вода під вітром. Ава хапає чоловіка за зап'ясток, кігті ковзають по шкірі, та не лишають слідів. У голові гуде лише одне: не зламатися, не здатися, не втратити себе. Очі її - розширені, потемнівші, повні болю та люті. Але страх… ще не переміг.

— Амін! — голос Ларсена ріже повітря.

Блондин хапає друга за передпліччя - не рвучко, а впевнено, з притиском. Його погляд шукає не розлюченого хижага, в палаючих очах, а загублену людину. Він знав, яким небезпечним буває його друг. Знав, що він злякав цю войовничу малечу. І точно розумів - якщо вчасно не зупинити - буде біда.