Глава 6.1

Дівчат забрали, обережно взявши під лікті, та вивели.

Лу продовжував уважно дивився на Генріха. Ізідора ж, в свою чергу, уважно розглядала колись знайому їй Наару. 

Ця дівчина довгі роки служила при Імператриці, поки вона ще була лише нареченою принца. Потім дружиною. Допомагала їй з синами. Іза навіть охрестила дочку Наари. Та, на жаль, та вирішила підти від неї. А тримати когось біля себе Імператриця не звикла. Подарувала “вільну”, та дуже здивувалася, коли жінка покинула не лише палац. Чоловіка та дитину теж. Пішла по шляху розбійниці. 

Генріх же, обережно опустив дочку на ніжки, піднявся з місця, і підійшовши до друга, легко протягнув йому руку. 

— Рад бачити тебе все ще живим, морський пес, — вони потиснули один одному руки — Де ти їх знайшов? 

— На береза малого острова. 

— І айварійки ходили просто так? Не були в храмі? — здивовано перепитала Ізідора. 

Вона знала про внутрішні правила даркарців. Занадто часто зустрічалася з молодим капітаном, коли той приходив до чоловіка. І ніхто ніколи не думав про те, щоб ховатися від біловолосої імператриці. 

Вона багато що знала. 

— Ні. Було якесь свято. Дівчата ходили просто так. Ви ж знаєте, що своїм принципам я не зраджую. І до храмів не підходжу.

— Чудно... Іза, забери принцесу та чекайте нових служниць. А я маю ще поговорити з Даркаром, — він легко усміхнувся. — Пішли. А ти Наара. Чекай на кепа на кухні.

— Так точно, Ваша Величність, — тихо відізвалась жінка, зникаючи в чорному коридорі.

Поки чоловіки розмовляли в кабінеті, а Імператриця направилась до своїх покоїв, Наара пройшлась по знайомих коридорчиках та увійшла на кухню.

Осва - не молода кухарка - зустріла стару служницю радушно.

Розбійниця сиділа за невеликим столом, тримаючи в руках чашку з гарячим чаєм. Та в якийсь момент в кімнату зайшов Грего. Чоловіка змінили на посту, давши час на обід. Його погляд пробігся по обличчям кухарів та помічників, що сновигали між казанами. І вже збирався підійти та взяти собі порцію звичного супу, як раптом завмер.

Вона сиділа за невеликим столом, тримаючи чашку. Убрана в шкіряні штані та сорочку. Перед ворітьми він навіть не звернув увагу на одяг. Лише побачив знайоме обличчя. Тепер міг роздивитися пильніше.

Він упізнав би її навіть з тисячі. Те саме легке нахилення плеча. Ті самі руки - сильні, з загрубілими пальцями, але здатні лагідно торкатися щоки їхньої доньки. 

Час зупинився. Вона не одразу його помітила, а коли побачила - злегка здригнулася. Поглянула на чоловіка, котрого кохала більше за життя. Та в очах її не було ані провини, ні радості. Не тепер, через кілька років розлуки та його зневаги. 

Грего відчув, як в ньому все сколихнулось. Гнів, образа, біль - усе, що він так старанно ховав роками, хлинуло до горла. Йому хотілось вичавити з неї відповіді. Кричати. Та замість того, він лише прошепотів: 

— Що ти тут робиш? 

— Ти знаєш, що противитись наказам Лу та Імператора я не смію, — жінка опустила чашку на стіл. — Як Настія? 

— Не смій навіть промовляти її ім'я! — проричав чоловік, підходячи ближче.

 Наара тут. Біля нього. Протягни руку - і доторкнись до прекрасного обличчя. Перед ним була не просто його колишня дружина. Не просто зрадниця. Привид минулого, яке він марно намагався стерти зі спогадів. 

  — Вона і моя дитина також...

— Яку ти покинула. 

 Він гарно пам'ятав ті довгі місяці, коли їх маленька Настія плакала. Просиналася по ночам та звала матусю. Як вона питала: “А сьогодні мама повернеться?” 

Та жінка не поверталася. А зараз вона тут. В палаці. Прийшла, але не до нього. Не до дитини.

— А що я мала робити? — трішки підвищила голос Наара. — Далі жити як раба? Носити ганебне клеймо? Я хотіла свободи, яку дав мені Лу. Не ти. Хоча і міг.

— Ти мала залишатись матір'ю. Їй не вистачає жіночої любові, — якось понуро відповів Грего. 

Може чоловік і розумів, що в чомусь вона права. 

Зустрів він її в палаці. Служниця-раба, продана своєю ж сім'єю. Їх кохання розвивалося неспішно. Та коли буря їх охопила, імператриця дала добро на весілля. А за якийсь час вони стали батьками прекрасної малечі. На жаль… Вона не змогла жити так і далі. Хотіла втікти з цього місця - палацу з жахами. А він не знав, як можна змінити життя, де він ще отримуватиме таку зарплатню. 

Коли Наара принесла “вільну”, Грего здивувався. А потім зрадів. Та коли за дружиною приїхав Лу - вірний розбійник Імператора - все рухнуло. 

— Я даю дитині все, що можу. 

— Окрім любові! — відрізав чоловік. — Я надіюсь більше тебе не побачити тут. Передай Лу, що наступного разу ні він, ні ти не ввійдете до палацу в мою зміну. І не смій більше нічого відправляти нам. Награбоване - не те що потрібно Моїй дочці. 

В той самий час юних відтмачок неспішно провели по першому поверху до невеликої кімнати в глухому куті на західній стороні палацу. Коли Юс завів їх в маленьке приміщення, гостей зустрів тучний чоловік. 

— Потрібно поставити клейма на них. — спокійно повідомив камергер.

Алініель вскрикнула. А Аверія, лише здивовано перевела погляд на Юса.

Ніхто не говорив про клейма.

Вона не знала, чи може зараз противитися. Щось сказати? Може взбунтувати? Хоча, не факт, що це допоможе.

— Нові рабині? — хрипло запитав палач.

— Так. 

Чоловік взяв один з невеликих металевих штемпелей, що стояв на малій тумбочці. На ньому виднілись голки, що складались в невеликі літери "ПДІ" та малюнок - дивну квітку, символ імператорського палацу. 

Їх мали клеймувати. Позначити, як власність цього краю. Майже таким способом були зроблені і татуювання Аверії. Звичайно, більш лагідно. Неспішно. Зараз це мало бути різко та наповнене болем.