Глава 3

   — Хей! — зі сну вирвав її голосний вигук.

  До них спустився чоловік, а вже за ним спустили і якесь відро. Той швидко дістав з невеликого сундучка, що стояв біля драбини, металеві тарілки, та почав наповнювати їх їжею. Швидко передав наїдки хлопцям, а потім дійшов до камери Аверії.

  — Наїдайтесь, дівчатка. Ви маєте бути гарненькими, — сміючись, промовив він.

  — Навіщо? — знову в голосі рудої відчувалося тремтіння, — Відпустіть нас. Є закон...

  — Закон - не чіпати жінок в храмах. Ви були не там! — рикнув чоловік — Їж. Битись о кістки не захоче ні один чоловік. — з сальною посмішкою проричав він, обертаючись та покидаючи трюм.

  Аверія, прикрила очі, забираючи тарілки. Поглянувши на вміст, вона скривилась. Ті наїдки навіть не були схожі на щось їстівне. Наче їм видали помиї. Хоча, чому "наче". Вони полонені, і ніхто не зобов'язаний годувати їх нормальною їжею.

  — Я хочу додому...

  — Мовчи, Алін. Всім і так тошно, — відсмикнула чорнява свою співкамерницю.

  Ці події. Дні, що схожі один на інший. А якщо б я прислухалася до свого сну. До того бридкого відчуття безнадії, що з'являвся кожного разу після таких ночей. Все було б по іншому?

  В такому темпі - в багні та з докорами сумління - пройшло вже трохи більше двох тижнів. Зранку та ввечері їх годували. Навіть раз в кілька днів забирали відхожі відра. Та все одно було видно, як схудли заручники. Сестрички взагалі потьмяніли, весь час мовчали та були як живі трупи. Хлопцям було трохи краще. Та це не змінювало одного - вони всі розуміли, що життя не повернеться в звичне русло.

  Раптово до них спустилась Наара, котра за цей час ні разу не давала про себе знати. Єдина жінка-піратка оглянула присутніх, і зайшовши до айварійок в камеру, відімкнула кайданки на руці чорнявої. Наказавши йти за нею, білявка піднялась на палубу, а за нею спокійно йшла і Аверія.

  Як тільки вони піднялись, юначку обступили чоловіки різних мастей. Кілька темношкірих, брюнети та лисі. Зі шрамами та без. Вони кидали в її бік сальні жарти. Простягали руки, торкаючись її рук, талії та волосся. Ава вже хотіла щось зробити, щоб припинити ці знущання. Підняти руку з єдиною своєю зброєю - нігтями. Та коли Наара окинула чоловіків холодним поглядом, ті розійшлись.

  Цю жінку поважали. Її навіть побоювалися. Адже кожен знав історію тієї, що отримала свободу, будучи рабою. Всі бачили шрам на її передпліччі, на місці котрого колись було тавро “хазяїна”. Вони бачили в ній силу. Да і розуміли, що улюблена коханка кепа - може легко зруйнувати життя кожному. Перша леді корабля. Ось хто вона.

  Аверія провела поглядом по горизонті. Десь вдалині вже виднілась земля. Ще трішки і вони потраплять на материк. Може їх відразу продадуть в чиїсь руки. А можливо ще мучатимуть десь в лігбищі цих варварів.

  Ніхто не знав.

  Окрім Лу.

  Поспішно жінка повела Аверію в бік корми. Навіть не оберталась на полонянку, знаючи і відчуваючи що та йде за нею. По гвинтових сходах вони спустились нижче. Наара відкрила двері, пропускаючи дівчину в величезну каюту.

  Перед нею відкрилась красива картина.

  Посередині стояв великий дубовий стіл, за котрим на масивному кріслі сидів Капітан. По ліву сторону було велике ліжко, застелене шовком. Все в чорному, з проблиском золота. По праву - величезні шафи, на котрих стояли книги, статуетки та якісь коробочки. Все досить стримано, але і з вишуканістю. Чоловік ні в чому собі не відмовляв. Ні в зручностях - мяких перинах. Ні в прагнені підтримувати статус - золотом та різною зброєю.

  — Доброго дня, звірятко, — чоловік махнув рукою, і піратка вийшла з кімнати.

  Лу мовчав, оглядаючи невільницю. Він знову здивувався. Не тільки зовнішності. Але й її стриманості. Тим, як полонянка трималася. Наче королева цього корабля. З гордовито піднятою головою, та легким викликом в очах. Був там страх? Ні. Було прийняття. Навіть іскри злості та ненависті. І це лише розпаляло цікавість.

  Вони мовчали довго. Дивились один одному в вічі. Поки, за півтори хвилини, в двері постукали та до них увійшов кок, несучи піднос з їжею. М'ясо відразу заполонило каюту своїм запахом, через що дівчина сковтнула слину. Хотілось їсти. Щось смачне. Овочі та якусь птицю. Чи можна звичайну, але гарно приготовану кашу. Тільки не ті помиї, якими годували їх. Живіт забурчав. Лу не приховуючи сміху, відкинувся на спинку крісла. Своєрідного “трону”.

  — Сідай. Поїш, і давай поговоримо. Як тебе звуть, звірятко? І хто твої батьки?

  — Моє ім'я Кет, — вимовила вона, сідаючи навпроти шатена, на простий стілець, поклавши руки на коліна. — Айваранець та східна жінка - мої батьки. Більшого знати тобі і не потрібно.

  — Їж, — Лу махнув рукою, запрошуючи до трапези. Хоча відповідь відьмачки не сподобалася йому. — Сьогодні в меню засолена свинина з картоплею. Мариновані овочі. Є навіть фрукти. Може вина?

  — Дякую, але відмовлюсь. — тихо промовила Аверія, навіть не поворухнувшися.

  — Тоді перейдемо до десерту... — він трішки потягнувся копрусом до неї, прижмурив очі, та припідняв куточок губ в усмішці. — Роздягайся.

  — Що?

  В очах Ави з'явився страх. Вона все ще сиділа на місці, але напружилась. Відразу провела поглядом в пошуку шляхів відступу. Але їх не було. Єдині двері позаду. І вона була впевнена, що там стоять люди, що не дадуть їй втікти. І куди бігти на кораблі. Хіба що в море.
  Може взяти ніж та захищатись? Чи один з кинжалів, що висіли на стінах. Але він сильніший. А Ава дуже давно не тримала якусь зброю в руках. Це було проти правил в храмі.

  — Ти почула, що я від тебе хочу. Роздягайся.

  — І не почну.

  Лу лише припідняв куточки губ в більш виразнішій усмішці. Він очікував такої реакції, і навіть не здивувався. Хоча і надіявся, що дівчина прийняла свою долю, та за довгі дні зрозуміла, що нема куди тікати. Він легко підняв невеликий дзвіночок, декілька разів струснувши ним. На звук, в кімнату зайшов інший чоловік. Капітан лише кивнув, і пірат підійшов до дівчини, підірвавши її з місця. Легким рухом, схопив передню частину її брудної сукні, різко рвонув тканину до низу. Вона затріщала, розірвавшись. Кілька гудзиків відірвались, з шумом падаючи на підлогу. Дівчина почала вириватися, махати руками, задіваючи лице чоловіка своїми нігтиками.