Глава 2

Закарійський океан. Корабель "Чорного Дракара"
 

     Той лисий чоловік, поспішно махаючи веслами, переправляв Аверію з берегу до величезного корабля. 

     Чи могла вона зараз втікти? Впасти за борт, та врятувати себе? Напевно так. Але здоровий глузд змусив продовжувати сидіти на місці. Ще хотілось жити, а прибережні води бувають дуже небезпечними.

     Мовчки дівчина уважно розглядала деталі судна, до якого вони наближались. Воно не могло не приваблювати око. Деревина мала чорний відтінок, а на носі була вирізблена гальюнна фігура - голова дивного монстра, що розкривав щелепу, показуючи свої ікла.

     В бібліотеці храму юначка кілька років тому читала книгу з цікавими малюнками. Здається, саме там, вона побачила щось схоже на цього монстра. З розділу “Чудовиська давнини”. Але, на жаль, згадати як називався той звір вона не змогла. 

     П'ятнадцять хвилин знадобилося матьорому розбійнику, щоб доправити Аверію до корабля. Дівчині допомогли піднятися на палубу. Підтримуючи трохи нижче талії, чоловік підсадив її на лоцманський трап. Ставши позаду неї, обережно підштовхував, допомагаючи поступово забиратися по дерев'яних сходинках. 

     Як тільки Аверія ступила на корабель, потрапила в руки високої жінки. Коротке біле волосся розвівалося на вітру. Деякі прядки були заплетені в тонкі косички, і в них виднілись металеві прикраси, наче кільця. Та кілька дивних пір'їн.

     Вона міцно тримала полонянку за плечі, розглядаючи і не даючи зробити кроку в бік. Хоча та навіть не намагалась пручатися.  
 

     — Де Кеп знайшов її?
 

     Голос жінки-розбійниці був хриплим, наче вона давно пристрастилася до паління тютюну. Її чорні очі уважно оглянули спокійну айварійку. Занадто незвичну, як для чарівного народу, і занадто тиху, як для полонянки. Зовнішність острівянки притягувала. А очі її змушували замилуватися.

     Першою думкою блондинки було те, що полонянка - народжена від змішеня крові, але відразу все вилетіло з її голови. На першому плані стояла поведінка юначки. І це дивувало. Ні виривань, ні криків чи істерики. Невільниця наче розуміла і приймала свою долю. І це ще більше зводило з пантелику розбійницю, котра за шість років в команді Лу не бачила такої поведінки.

     Було різне. Люди плакали. Билися в істериці. Молили відпустити чи навіть намагались підкупити. Деякі виривалися, та стрибали до темних вод, знаходивши своє спасіння в смерті. Але спокійно приймати свою долю? Таке було лише з тими, хто вже був на межі. Та чорнява не виглядала такою, що от-от мала померти. 

     Жінка легко повела полонянку в бік кают, але була зупинена голосом Ганніра.
 

     — Не важливо де, — промовив той, відповідаючи на питання, що раніше задала жінка. Та холодно додав: — Наара, вона лише наша річ. Відведи краще в одну з кліток в трюмі. Це не звірятко Кепа. Це раба. 
 

     — Так точно, старпом. — буркнула вона, зрозумівши що зробила неправильні висновки. Хоча, будучи на місці Лу, вона подумала б залишити таку диковинку собі. Не тільки через зовнішність, хоча чоловікові і потрібна була гарна коханка. А ще через практичність. Айварійка на борту - могла б з легкістю стати хорошим цілителем, та допомагати підданим капітана. Тоді було б менше смертей. І менше новобранців вербовали б собі “чорні даркарці”.

     Наара обернулась, і повела чорняву в бік носової частини судна, та зупинилась коло люку. Відкривши його, через що пролунав легкий скрип, підштовхнула дівчину вперед, розв'язуючи при цьому їй руки. Аверія спокійно обернулась та почала спускатися тонкими металевими східцями вниз. Піратка спускалася за полонянкою. Знову взяла її за плече, проводячи трохи далі, де за гратами висіли кайданки.

     Ава, швидким поглядом, оглянула приміщення. Невелика шахта була брудною та темною. Один єдиний ілюмінатор під самою стелею. Пил. В кутках виднілась зеленувата пліснява. І запах. Гострий нюх дівчини відразу вловив тонкий, та майже не помітний запах мочі та випорожнень. Неподалеку, на горі, мав знаходитись лаз.
 

     — Заходь, малеча. І готуй рученята.  
 

     Наара відкрила одну з кліток, швидко підводячи її до стіни, доторкаючись тонкими мозолистими пальцями до металу кайданок. Почувся брязкіт, поки жінка ключами відмикала їх. 
 

     — Як хоч тебе звати, звірятко? — запитала вона, боковим зором слідкуючи за діями рабині. Хоча, там навіть не було за чим дивитись. Вона просто стояла на місці, чекаючи наступних наказів. 
 

     — Кетелін... Кет. — спокійно, тихо відповіла звірелюдка, називаючи своє друге ім'я. 
 

     — Так от, послухай мене, Кет. — почала піратка, взявши полонянку за руку та обережно замкнула на її зап'ясті браслет, затягнувши трішки тугіше. — Тримайся. Твоя доля пішла під укіс... Але ти ще жива. Поки. Не гніви Кепа, і житимеш далі. А можливо, навіть колись знайдеш своє щастя в місці, де опинишся. Хоча, не мучай себе ілюзіями. Може бути всяке.
 

     — Я знаю... 
 

     Білявка залишила дівчину саму, піднявшись знову на палубу корабля. А тепер в голові айварійки почали бігати думки. 

     За що? 

     В неї і так відняли занадто багато. Сім'ю. Звичне життя. А тепер ще свобода... Зрозуміло, що дядько не залишить це просто так. Її почнуть шукати. Почнеться справжня пошукова операція.

     Можливо.

     Але не зараз. Поки інформація дійде до Царського Палацу пройде не менш ніж півтора тижні. І за цей час піратський корабель буде вже далеко. Айваранські судна не настільки висококласні та швидкі. В останні років п'ять Захід закинув кораблебудування. А після потоплення "Ашетану" - найбільшого та найшвидшого судна їх земель - навіть не намагались створити щось схоже. 

     Вона в пастці. 

     І тепер порятунок - лише рожева мрія. Ну, або хитрий план, котрий буде наповнений смертельною небезпекою.

     Пройшло близько двох годин в повній тиші, поки вона не почула десь зверху тупіт людей та команди, які роздавали. Люк знову відкрився. Вниз спустились кілька піратів, а за ними і полонені. Троє молодих юнаків та дві дівчинки років по дванадцять. Вона знала їх всіх. Венар був молодшим сином градоначальника. Іліяз - молодий стражник, що призвався до служби з півроку тому. Та Амраах - підмайстер'я старого коваля. З останнім вона навіть раз ходила на побачення. Дівчата ж були сестрами-близнючками, дочками швачки, котра часто майструвала вбрання служителям храму.