31.

Я іду з університету і мене ,як завжди зустрічає Матвій.Цікаво ,йому буде легше прощатися зі мною вдруге?
-Я люблю тебе.
-Я теж,Луїзко.Чому ти зараз говориш про це?
-Я так відчуваю.
-Дивно,але я теж тебе люблю і ціную більше за всіх в моєму житті.Ти найдорожче що в мене є...Луїзоооо,ні..
Я вдруге розбиваю йому серце.Я померла ,знову від автомобіля,знову на зелене світло,я впевнена ,що це знову п'яний водій.Знову швидка,біла палата і лікар який мене ледь не збив.Я відчуваю кінець.
Я підійшла до брата і обійняла його.
-"вибач".
Він не почув мене,але я впевнена,що йому так само боляче ,як і вперше.
Для мене це вдруге і мені не так боляче прощатися.Деякою мірою ,я відчуваю ,що хочу потрапити в забуття.Я не хочу причиняти біль ще комусь.Я зробила достатньо.
Біле світло.Я.Колообіг.Брама.
Я там звідки все почалось.
Я не в забутті.
-Привіт Маоло.-сказав Свіб.
-Привіт,Лео.Привіт ,Свіб.Я знову тут?
-Так,тільки тепер ти не невизнана.
-Хто я ,Лео?
-Ти та хто знищила його.-проричав Свіб
-Що?
-Все добре Луїзо,ти ж знаєш його.Ти як і була-демон з ангельською течією.
-Що з Раяном?
-Він..З ним..
-Що з Раяном?-Паніка проникла в моє тіло і я не відчувала себе.Це найжахливіша почуття з всіх можливих.
-Все добре,він просто важко пережив твою втрату.
-Важко пережив?Він ні живий, ні мертвий.Лео це перебір.Він був найсильнішим,але справедливим.Тепер він жорстокіший ,ніж батько.Вибач Лео,але казати їй ,що з ним все добре,це не сказати нічого.Луїзо, ти вчинила ,так ніби він ніщо в твоєму житті.Він ненавидить тебе ,дівчинко.
-Він...Я хочу його побачити.
-Це не можливо.
-Чому!?
-Він з батьком 24/7.
-Я хочу туди.
-Нікому не можна туди.
-Лео,скажи щось...
-Нікому не можна туди...
-Він виходить хоч колись?
-Вже 4.5 роки як ні.
-Мені треба померти.
-Це не можливо.Немає дороги більш нікуди.Наступного вибору не буде.Це кінець,Луїзо.
Це кінець.