29.

Раян
-Де цей чорт?
-Хто?
-Моріс.
-в кабінеті.
***
-Це твій останній день тут.
-І тобі привіт,друже.Що в біса стряслось?
-Знав би ти як мені ,чорт забирай,чешуться руки щоб вдарити тебе.
-Це речення з прихованою погрозою?
-Це пряма погроза.
-Може ти розкажеш що сталося?
-Дійсно,твоя дружина в реанімації,а ти навіть не знаєш про це.Вона хотіла вбити себе,але забула,що в нашому світі це неможливо.Вона хотіла скоротити собі віку через тебе.Вона хотіла вбити, вашу дитину, бо ти зґвалтував її.
-Що ти несеш?
-Досить прикидатися.
-Я тебе не розумію.
-Не розумієш.-Я посміхнувся.Це була не доброзичлива усмішка,скоріше вовчий оскал.-Луїза заселила мого ілумі минулого тижня.Тепер зрозуміло?
-І що ти такого цікавого побачив?
Я простяг йому оберемок запису і активував його.Там чітко було видно як він взяв її за волося і зі всієї сили кинув об стіну.Вона морщилась від болю, але сліз на її очах не було, там відображався лише страх. Потім він знову підійшов до неї і почав кричати, про те яка жахлива вона дружина, дорікаючи її останнім походом до мене.Луїза нічого не говорила, я відчував тремтіння її тіла і єдине що хотів зробити це вбити цього покидька.Коли я вперше переглянув це я ледь опанував себе щоб не наробити дурниць. "Я потрібен їй зараз"-ця думка й була тим знаком стоп, щоб не вилетіти в їх грьобаний дім і не покінчити його,прямо в ліжку.
-Це нічого не доводить.
Я показав йому іще кілька таких оберемків.
-Це також?Золоте правило союзу.Поважайте один одного,не застосовуйте образи чи насилля.Я просив лиш про одне,берегти її,ти не зміг і цього.Тепер я тобі навіть вдячний в певній мірі ,вона може розірвати ваш союз.Щоб ти знав ,перед вашим вінчанням я запитав у неї ,чи кохає тебе.Вона сказала ні.Сказав ,щоб вона не виходила за тебе,вона також сказала ні.Я побажав їй щастя і вирішив не лізти до вас ,забути її ,коли через два місяці вона приходить в сльозах і показує тіло на якому і живого місця немає.Ти сядеш,чорт забирай.Сядеш !Я зроблю все щоб пів року ти гнив з олівсами ,а потім відправишся в забуття,звідки тебе вже нічого не врятує,але перед тим скажи ,навіщо так з нею?
-Ти, Раяне, надто високої думки про себе.Якщо ти думаєш що я відправляюсь в забуття то глибоко помиляєшся ,вона не дасть свідчень проти мене,а про те чому,все просто.Знав би ти,як неприємно коли твоя дружина не кохає тебе.Це всеодно ,що до собаки заселити змалечку кота,ніби все і добре,але не так як хотілося б.Раяне,я весь час знав що вона не забула тебе,але думав мине,не минуло.Ти не уявляєш як це коли хочеш заснути в обіймах коханої жінки,а кохана жінка викручується.Ти ніколи не зможеш відчути болі якої я зазнав коли спросоння вона кликала мене твоїм ім'ям.Я ненавиджу тебе Раяне.Все було ідеально,все мало б бути так за планом і все йшло гладко.Мій любий татко ,на моє прохання,сказав ,що вами зацікавився твій батько і він не в захваті від ваших стосунків,я знав ,що ти не підеш проти нього,потім треба було лиш опинитися в потрібному місці.І все було чудово,до того моменту поки ми не одружилися.Я кохаю її до нестями,а вона не відчуває того ж,вона зациклена на тобі і час не допоміг.Я чекав і надіявся,але в цьому не було жодного сенсу,вона як невиліковна хвороба в серці і завдавати їй болю стало сенсом наших стосунків.Дивно,але це єдине що приносить мені задоволення,це єдиний ,ас коли вона благає мене про щось і говорить як любить мене, ніби сама вірить в це.
-Ти не мав жодного собачого права приносити їй біль.Я докладу усіх зусиль щоб ти був в забутті вже найближчим часом,ідіоте.-сказав я і хлопнув дверима з його кабінету.
Знаходитись там і слухати те все було огидно,так само як і бачити його.Єдине що зараз хочеться побачити Луїзу, жінку заради якої я міг вбити кожного і себе в тому числі.Єдине з чим я погоджувався з виродком,це те що Луїза-невиліковна хвороба ,яка пробралася в саме серце.Моя Луїза і я не дозволю комусь змінити це,тим більше після того що почув кілька хвилин тому. 
***
Я вриваюся до її палати і не бачу її.
-Де?
-Раяне, заспокойся, я зараз все поясню,присядь.-сказав професор Бруклін ,за спиною якого стояло 7 представників форуму.

Це не віщувало нічого доброго,але вона не могла померти.Двічі не помирають..

Чи такі як вона все ж помирають?

...

Я тримаю в руках її передсмертну записку.

Я не вибачу тебе,люба.Я винен,але я не вибачу.

-Морісе,уже в забутті,можеш не хвилюватися про це.

-Не хвилюватися?Як мені жити далі Бруклін?Як?

Як...як..!?