17.

Минув тиждень від вечірки.Ми з Раяном разом,і якби я писала книжку про наші стосунки це був би букетно-цукерковий період.Ми пізнаємо один одного і поки ,що все іде в певній мірі гладко,інколи мене це навіть напружує,але можливо така історія теж можлива?
Єдине,я досі не можу звикнути ,що на нас кожну хвилину хтось зиркає,обговорює ,інколи навіть доходить до погроз в мою сторону.Вчора наприклад в кімнату підкинули лист з красномовним надписом:"Ти не гідна його і пошкодуєш ,якщо не звільниш його від тягаря стосунків".Чи мене це бентежить?Однозначно так.Я не звикла до такої кількості уваги в свою сторону,навіть невизнаною ангело-д'яволицею я не притягувала до себе такої уваги як зараз.Раян це помічає і сотню ,якщо не більше разів за день питає,чи все гаразд,але що я можу сказати?"-Твої шанувальниці ненавидять мене ,вони схиблені і закидують мене дурними анонімними погрозами",чи можливо "-Раяне, мене хвилює увага до нас".Я знала на що ішла ,тому не можу скаржитись.Про погрози він не знає,не хочу його цим напружувати,про мої хвилювання щодо цього також не знає,можливо воно і на краще?
-Про що думаєш?
-Та так ,про своє.
-Про своє значить?
-Так ,любчику,про своє.
-А мені здається ,що ти маєш мені щось розказати.
-Раяне,чорт забирай,ти знову нишпорив в моїй голові.Це взагалі нормально,бо мені здається ,що ні.
-Так ,які погрози?
-Питай в своїх коханок.
-Немаю я нікого крім тебе,те що вони в мене закохані не роблять їх моїми коханками.Не дуйся.-він схилився і знову поцілував мене.
І знову погляди,так наче ми не просто пара,а зірки голівуду .
-Раяне,я не можу так більше ,мене дратує це.
-Що саме крихітко?
-Ніби ти не розумієш,увага,все це дуже напружує.
-Я розумію тебе Луїзо,-він став попереду мене і ніжно закинув пасмо волосся ,що вибилося за моє вушко,-Я попереджав ,що легко не буде,мила,але нам ніби добре разом.
-Так ,добре.Дуже добре,Раяне.-я штовхнула його і пішла до своєї кімнати,а він за мною.
-Луїзо стій,давай поговоримо.
-Я хочу побути сама.-зробила наголос на останньому слові і закрила двері в кімнату.
На щастя, за тиждень навчання я навчилася ставити різні блоки,зокрема проти телепорту,впевнена якби не він ,цей чортів нахаба з'явився б уже за секунду прямо перед мною,а мені потрібно все обдумати.
-Луїзо,бляха впусти.
-Іди, Раяне,завтра поговоримо.
-Серйозно?Луїзо,я зараз виб'ю ці кляті двері,або буду сидіти тут до ранку.
-Дай мені спокій.
-Що з тобою ,дівчинко?Все було нормально ,а ти ніби на глибу льоду перетворилася.
Я мовчала...
-Бляха,Луїзо, впусти.
Я відійшла від дверей і вмостилася на кухонній стільниці.Що ж робити?Мене дратують усі ті погляди,але мені подобається бути з ним.Чого я боюсь?
Зради?
Він ще жодного разу не дав нагоди завагатися в його вірності?
Болю?
Він не завдавав мені її.
Луїзо,визнай,ти просто дратуєшся з нічого.Так ,саме так дівчинко,ти не довіряєш йому бо боїшся ,але він не давав жодних підстав не довіряти йому.
Який це признак божевілля,розмови з самою собою?
Глянула на годинник і зрозуміла ,що сиджу так уже майже 3-тю годину.
Дістала склянку і налила води,хоча можливо випила б чогось крепшого.
Підійшла до дверей і поглянула в вічко.Раян сидів наче Хатіко,який чекав господаря.
-Насидівся?-спитала я ,відчиняючи двері.
-Інколи я навіть боюся нишпорити у твоїй голові.
-Частіше б так.
Він встав і пройшов в кімнату.
-Я тебе не пускала.
-А я не питав чи можна зайти.
-Нестерпний.
-Дякую,люба,а тепер розказуй ,що вбила в свою красиву голівку,бо інакше мені доведеться порпатися в твоїй голові знову,а я  ще від твоїх безпідставних ревнощів не відійшов.-він схопив мене в оберемок своїх рук і повалив разом з собою на диван так,що я опинилася на його колінах.Руки одразу по-власницьки почали брести моїм тілом і зупинилися на сідницях.
-Давай розказуй.-Він щипнув мене від чого я неконтрольовано зойкнула і захотіла встати,а той лише посміхався і мертво вчепився в тіло.-Луїзо,будь слухняною дівчинкою і розкажи що стряслось ,ти ж знаєш я не відчеплюся від тебе.
Я проігнорувала його слова і намагалася застосувати більше зусиль для втечі.
Він ляснув мене по сідниці і я на секунду заспокоїлась,але можу вас запевнити,лише на секунду.
-Ти ,що собі дозволяєш?-я хотіла дати йому ляпаса ,але він зловив мої руки і завів їх за моє тіло однією лівою,а правою продовжував катувати мої сідниці.Хоча катувати це сильно сказано,його дотики як завжди розпалюють щось невідоме в мені.
-І за що я ледь не отримав по пиці?
-А не має чому розпускати свої культяпки.
-Ууу,а мені здавалось тобі подобається.-він сильніше стиснув мене,від чого я шумно видихнула.
-О так ,зіронько,прийми нарешті той факт ,що я не дратую тебе ,ти танеш від моїх дотиків,від мого голосу і вигляду,а ти іще навіть не бачила його в дії.-Демон підсунув мене ближче до себе і я відчула його збуджену плоть.Він повільно почав рухати моїм тілом,яке зрадницьки тремтіло,втрачаючи останні нотки тверезості.
-Ну ж бо ,скажи що сталося і я припиню ці солодкі тортури.-сказав і стритно ковзнув рукою ,під сорочку.
-Це гра для двох Ра...аах.-він стиснув груди в долоні і почув мій голосний стогін.
-Так,дівчинко,тобі просто треба сказати і я припиню це.
-Відпусти.-благально сичала я.
-Давно не тримаю ,люба.
Я з жахом зрозуміла ,що уже хвилин п'ять точно як сама володію ситуацією,кручуся навколо нього та руками вивчаю тіло хлопця.
Боже як соромно.Я вскочила з нього,як ошпарена, і побігла на кухню попити води,здавалося лише вона зараз допоможе і вже вдруге за сьогоднішній день я пошкодувала ,що у мене немає нічого крепшого ,аніж звичайна вода,бо вона ,на привеликий жаль,не може привести мій розум до ладу.
-То що там,рибко?
-НЕ ПІДХОДЬ ДО МЕНЕ.-сказала я так голосно як тільки змогла ,прочитуючи слова по складах.
-Луїзо,ти мене вже дратуєш ,де ці чортові послання?
Я зробила вигляд ніби не почула,розвернулася і продовжувала далі наливати воду в склянку,а потім знову пила її ,здавалося стільки рідини я ще не вливала в себе за годину.
-Луїзо...-і він знову підійшов до мене,вмостився ззаду і схопив мене в пастку з своїх рук.
-Що ти хочеш почути?
-Де ті листівки і якого біса,ти мені не розповіла,ми ніби одразу домовлялися про те,що відкриті одне для одного.
-Як ти собі це уявляєш,що тобі взагалі це дасть?Відпусти мене.
Він покірно відійшов і дав мені прошмигнути до комоду ,де я зберігала свої "подарункові послання".
-Будь ласка.
-Дівчинко,ти щось плутаєш,або ти забула хто я.Ми могли поговорити і я припинив би це після першої ж листівки.Бентежить увага?Окей,я зроблю ,щоб її було менше,але не дратуй мене,ти думаєш я хочу порпатися в тобі?Луїзо,я кілька днів переборював себе ,щоб не лізти до твоїх думок,гадав, якби щось сталося ти б точно сказала мені.Я ламав собі голову,міркуючи над тим що відбувається,а тут зараз виявляється,що тобі через наші стосунки погрожують і я дізнаюся про це тому що вирішив заглянути в твою голівку.Я думав ,що стосунки з тобою будуть зовсім іншими.-він взяв колоду чорнильного паперу з моїх рук і вийшов з моєї кімнати,залишивши мене в повному нерозумінні,того що відбувається.
Нехай.Хоче крапку?Буде крапка.Бігати за ним я не збираюся.
Напевно...