6.

-Тобі здалося.
-Ні, ти назвав мене на ім'я.
-Ти можеш хоч трохи помовчати?
-...
-Нарешті.
В повній тишині він склав свої речі взяв мене за руку і телепортував до моєї кімнати.Звідки тільки знає де живу?Неважливо,питати не буду.Я досі граю в ображену дівчинку і мовчанку.Почала бігати по кімнаті і складати речі.Не так швидко як він.Раян сказав два слова,все закрутилося ,завертілось і речі опинилися в його ручній сумці.Я так не вмію,треба буде почитати якусь літературу чи що?Цікаво тут взагалі є бібліотека?
Я як скажена металася з одного кутка кімнати  в інший,збираючи потрібні мені речі.
-Ти ще довго?
Вибач ,дорогенький,я не вмію двома словами складати валізу ,дякуй ,що не довелося в шафі ритися.
-Дякую.
-Ти перестанеш лазити в моїй голові?
-Ні,дорогенька.-він зробив акцент на останньому слові.
-Ти нестерпний.
-І що далі?
-Гад.
-І?
-Злий жарт для суспільства.
-Окей,досить.
-Ти готова?
-Ні.
-Мені всеодно.
Він знову взяв мене за руку і ми опинилися під вежею.Гарна,висока будівля з червоної цегли.Цікаво чому назва її така?Впевнена ,що не просто так.
-Бо колись тут була в'язниця,недовго правда.Першими й останніми хто тут сидів була сім'я Адукі.Вежу назвали їхнім прізвищем.
-Ти задовбав.
-Чому?
-Бо досі лазиш в моїй голові.
-Тут 300 сходинок ,крихітко,крил в тебе поки немає,я можу занести тебе ,бо іти буде довго і важко.
-А чому не телепортнутися?
-Бо магія тут не працює.
-А крила?
-А крила це не магія ,а спосіб пересування.Було краще коли ти мовчала.Тебе доставити?
-Ще чого?Сама піднімуся.
-Як хочеш.-сказав Раян і ,взявши свої речі,полетів на гору ,а мені нічого не залишалося крім того як почати підніматися по сходах з валізою в руках.Перша сотня далась не дуже важко ,а після неї розпочалося справжнє пекло.Тіло уже втомилося і вило від неприємного напруження ,руки також не слухались мене ,поки ішла сто разів пожалкуаала,що взяла таку кількість речей.Як іти далі?
Я сіла на східці і роздумавала що робити.Якби не була такою гордою давно була б там,але ні Луїза Маоло мала випустити своїх бісиків,хоча це навіть не про гордість ,я б всеодно не хотіла летіти в його руках.Доречі про летіти.Я дістала еліксир для моїх крил.Чому б їх не відродити зараз?Саме час.
Обережно відкручую кришку і намагаюся не дивитися на рідину, дбайливо нахиляю флакон і одна краплина відлітає мені на язик.Спочатку відчувається легке печіння, а потім хвиля енергії, яка розповсюджується по всьому тілу і зупиняється в районі спини.Тепер більш впевнено п'ю розчин бурштинового кольору,на смак він дуже цікавий.Спочатку дуже ніжний ,ніби трав'яний чай у бабусі,потім смак змінюється на фруктовий,який саме не розумію,потім знову змінюється-стає цитрусувим.Його смак - це справжня магія, з кожним ковтком геть інший.Випила до останньої краплі,нічого не відбувається лише легке пощіпування в спині.Невже зробила щось не так?
Вирішую не втрачати час і іти.Роблю кілька кроків,голова паморочиться я не втримую рівновагу і з шаленим шумом падаю.Спина болить так ,наче в ній прорізають отвори.Надто боляче.Вежа почала втрачати свою форму, ніби пливла від мене далеко. Темрява обгортає свідомість, ніби невагомий вітерець, що несе мене в безмежжя невідомого. Сходи перед очима зникають, а натомість приходить чорна безвість. Я пливу в невідоме, де час стоїть на місті,колихаючи мене на своїх годинникових стрілках.

Як вам розділ?Недарма говорили,що при відрощенні крил хтось мусить бути біля тебе,але Луїза пропустила це крізь вуха.Ось результат.Скільки часу вона пролежить на холодних сходах вежі без свідомості?Чекаю коментарі з здогадками.

Ваша Meri Santie♡