25. В очікуванні

Приємно прокинутись вранці бадьорою та наповненою енергією. Саме так я почувала себе коли розплющила очі. Вставши з ліжка, я ввімкнула чайник та пішла до ванної. Коли я знову повернулась до спальні, то почула повідомлення на телефоні.

Декілька повідомлень від Сем з питаннями як пройшло вчорашнє інтерв’ю. Оскільки треба було багато чим поділитись з подругою, я набрала її номер. Вона миттєво відповіла:

- Доброго ранку. Ледве дочекалась поки ти прокинешся. Ну ти й сонько!

- Доброго ранку, Сем. Зараз лише восьма, не так вже й пізно.

- Я з шостої години не сплю. Чекаю поки ти виспишся й все мені розкажеш!

- Тоді мені шкода, що ти загубила свій сон через марні сподівання.

- Тобто? – почулась стурбованість в голосі Сем.

І я розповіла всю розмову, яка була у нас з Лейером. Матеріалу взагалі не було. Але сподівання, що не все втрачено і скоро буде ще одна наша зустріч підбадьорили подругу. Я від цієї ідеї була не в захваті:

- Сем, може ти підеш на інтерв’ю? …якщо воно взагалі буде… – з благанням в голосі мовила я.

- Не верзи дурниць! Звичайно буде! Ну подумаєш, не вийшло з першого разу... Він дуже зайнята людина, може і другий раз не вийде, третій треба буде зустрітись…

- Це вже точно без мене! - перебила я подругу, - дивний він, не хочу з ним більше спілкуватись.

- Нікі, ну зроби це заради мене, - вона жалібним голосом промуркотіла в слухавку.

- Ох, Сем, дорого тобі це коштуватиме, - жартівливо відповіла я.

Мені було важко їй відмовити, хоч я й обіцяла собі, що більше не зустрінусь з тим чоловіком. Сем майже ніколи ні про що не просить. До того ж, вона завжди мені допомагає. А коли я розійшлась з колишнім, вона працювала за нас двох. І мабуть те, що мене тоді не звільнили, це цілком її заслуга.

- Дякую-дякую! – радісно вигукнула подруга, - до того ж в тебе буде бонус. Красунчик Беннет буде десь поруч, тож не дякуй за таку можливість.

Ми обидві засміялись, а я замріяно думала, що Сем права й це дає мені більше можливостей побачитись з ним, що значно покращило мій настрій.

- Добре, подруго, мені вже час бігти. Ми сьогодні їдемо на тусовку до колег Тома, тож треба збиратись.

- Звичайно біжи, бажаю добре повеселитись.

- Дякую, і ти теж десь розважся. – порадила подруга, - навіть не думай просидіти день вдома.

- Є деякі плани. – задумливо промовила я й вже очікувала питань Сем, але схоже, що вона дійсно поспішала, тому коротко відповіла:

- Ну і добре. Потім мені розкажеш. Цілую.

- Бувай, Сем.

Завершивши розмову, я побачила нове повідомлення на телефоні, воно було від Беннета:

«Доброго ранку, красуня. Не можу дочекатись нашої зустрічі. Заїду за тобою о шостій.»

Від цих декількох слів, всі метелики, що до цього спали в моєму животі, миттєво злетіли. Я дивилась на повідомлення й перечитувала його декілька разів. Радості не було меж, якби він зараз опинився поруч, я б кинулась йому на шию. Думки раз за разом повертались у вчорашній вечір й спогади про гарячі поцілунки в машині обпалювали вуста. Вони підійняли велику хвилю занепокоєння та збудження всередині. І мені хотілось якнайшвидше його побачити. Але у відповідь я стримано написала:

«Доброго ранку. Добре. Чекатиму.»

В голові промайнула думка, що я маю подбати про гарне вбрання на вечір, але я не мала жодного уявлення куди ми підемо. Тож я вирішила його спитати, написавши повідомлення:

«Куди ми підемо?»

Через деякий час прийшла відповідь:

«Це сюрприз»

Було приємно знати, що він готується до цього побачення. Але з вибором вбрання він мені ніяк не допоміг. Тож я відправила ще одне повідомлення:

«Мені потрібно знати, що вдягнути.»

Миттєво прийшла відповідь:

«Нікі, Нікі, що ж ти робиш? Коли я уявляю як ти обираєш що вдягнути…». Через пару секунд ще одне повідомлення:

«Ти знаєш як зараз почала працювати моя уява? Я працювати не можу!»

«Зберись! Тобі потрібно працювати, а мені потрібно знати що вдягти» - відповідаю, не стримуючи сміх.

«Це важко, коли я думаю про тебе!»

«І все ж таки!» - наполягаю я.

«Вдягай що хочеш. Там, де ми будемо немає ні сторонніх очей, ні дрес-коду, нічого зайвого»

Його слова змусили мене трохи розхвилюватись. Я одразу згадала, як нам було важко вчора приборкати почуття, будучи наодинці. Невже сьогодні буде щось подібне? Ні, треба тримати себе в руках. Я не хочу квапитись. Адже пристрасть, що швидко спалахує, так само швидко й стигне. Тому я буду намагатись приборкати почуття, як би важко це не було.

«Дякую» - я відповіла й попрямувала в кухню готувати сніданок.

День пройшов буденно. Ще за десять хвилин на шосту, Беннет написав повідомлення:

«Вже чекаю на тебе».

Визирнувши в вікно, я помітила, подібну до його, чорну машину. Це був перший раз коли я бачила її вдень. До цього я бачила її лише в сутінках. Не варто було витрачати час на написання відповіді, тож я зібралась та попрямувала на перше справжнє побачення з Беннетом.