Невипадково

16. Нове знайомство

Коли я почала підніматись сходами, то почула голос Сем:

- Нікі, я тебе всюди шукаю. Де ти пропадала?

- Я тут була, а ти де?

- І я тут! Але за останню годину прибуло стільки людей, що загубити один одного дуже легко. Ти тільки подивись!

Я оглянула залу та помітила, що натовп значно збільшився з тих пір як ми приїхали сюди. І від цього стало ще більш ніяково:

- Знаєш, Сем, вибач, але я напевно поїду додому.

- Все добре?

- Так… просто, такі заходи – не для мене.

- Окей, як знаєш. А я ще залишусь, треба попрацювати. Але обов’язково напиши мені коли будеш вдома.

Вона нахилилась щоб поцілувати мене в щоку на прощання. Ми попрощались, і я вже була готова йти, але почула чоловічий голос, що змусив мене обернутись:

- Вибачте, дами, що вас турбую, - я побачила того самого сивого чоловіка, якого супроводжував Беннет. Ліворуч від нього стояв охоронець, а праворуч Беннет,- як вам сьогоднішній вечір? Все сподобалось?

- Містер Лейер! – збентежено вигукнула Сем, але взявши себе в руки продовжила, - вечір приголомшливий. Ви мабуть дуже багато працювали, організовуючи цей захід.

Він посміхнувся та рівним тоном відповів:

- Це не моя заслуга. Організацією займалась міська адміністрація. Для мене головне, щоб ціль виправдовувала засоби. А в даному випадку, наша ціль – зібрати якомога більше грошей для дітей з лікарні Святого Петра.

- Звичайно, але мені здається, ви себе недооцінюєте,- загравала Сем, - всі знають, що без вас цього свята не відбулось би. Окрім лікарні у вас мабуть ще багато проектів, над якими з них ви працюєте зараз?

- Є декілька цікавих проектів, - перевівши погляд на мене чоловік дав зрозуміти, що тема закрита, - а як ваш вечір, місс?

- Все чудово. Цей бал дійсно вражає, - я відповіла коротко, замислившись навіщо такому зайнятому бізнесмену витрачати час на простих невідомих дівчат.

- Я дуже радий це чути. Мене звуть Крістофер Лейер, і як ви вже здогадались, я – один з організаторів цього вечора.

- Нікі Сміт, приємно познайомитись.

- Нікі це коротке ім’я від Вероніка?

- Так, але я нечасто використовую його.

- Чому ж? Це дуже гарне ім’я, вам нема чого соромитись.

- Дякую, - я сором’язливо опустила очі, - я звикла до короткого імені.

- Розумію, - задумливо відповів чоловік, - звички формують особистість.

Він продовжував уважно дивитись на мене ніби намагався щось прочитати. Але мені стало ніяково від його погляду. Згадавши, що я збиралась піти додому, я сказала:

- Нажаль, мені вже час. Було приємно з вами познайомитись, містер Лейер.

- Місс Сміт, вибачте за мою нав’язливість, але я хотів поговорити про вашу роботу.

Мене ніби вдарило струмом від його слів. Я подивилась на Сем, вона зблідла та стояла нерухомо очікуючи продовження розмови. І чоловік не змусив себе довго чекати:

- Не переживайте, я нікому не скажу. Менше за все я люблю створювати проблеми. Тому прошу, не бійтесь, - він доброзичливо посміхнувся, і це допомогло мені трохи розслабитись, - як ви знаєте, я не даю інтерв’ю, але останнім часом про мене розповсюджують багато безглуздих пліток, які в тій чи іншій мірі впливають на мій бізнес. Тому я хотів би трохи відчинити завісу та розказати про себе, щоб розвіяти всі ці плітки.

- Ви хочете дати нам інтерв’ю? – захоплено спитала Сем. Від її переляку, що був на обличчі декілька хвилин тому, не залишилось і сліду. Вона як дитина зачаровано дивилась поглядом, сповненим надією.

- Відверто кажучи, я б хотів дати його місс Сміт. Не ображайтесь, будь-ласка, - він ввічливо відповів подрузі.

Вона лише на мить здивувалась, але потім так само схвильовано продовжила:

- Звичайно, я розумію. Повірте, містер Лейер, це честь для нашого журналу – взяти інтерв’ю у вас.

- Я не беру інтерв’ю, це робота Сем, - я показала рукою на подругу, абсолютно не зацікавлена в тому, що відбувається. Я ніколи не мала досвіду в цьому, порівняно з Сем, яка почувала себе впевнено в балачках з впливовими людьми і завжди добувала цікаву інформацію. Натомість, моя колонка в журналі вимагала від мене лише творчих навичок, я писала свої думки, а не чужі. Тому поринати в нову для мене стихію зовсім не хотілось.

- Нікі, можна тебе на хвилинку? – посмішка Сем стала надзвичайно широкою та награною, вона схопила мене за лікоть і трохи відвела в сторону:

- Нікі, я прошу тебе, погоджуйся! Це такий шанс!

- Ти з глузду з’їхала? Я не можу! Це твоя робота! Я навіть не знаю як себе вести і що питати!

- Не переживай, ми все підготуємо, я можу написати тобі питання. Ми все сплануємо. Тільки прошу тебе – погоджуйся! Це інтерв’ю просто розірве всіх! Продаж нашого журналу злетить до небес!

- Ну не знаю, Сем…

- Дівчинко моя, цей чоловік – найвпливовіша людина в місті і він не давав інтерв’ю ніколи і нікому! Про нього навіть нічого невідомо, хоча його ім’я відоме на все місто і за його межами. Ти тільки уяви які перспективи чекають тебе після такої статті! Тебе захочуть переманити до себе всі журнали!




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше