12. Незнайомець

Опинившись вдома я одразу почала готуватись до вечора. Прийнявши душ, я зайнялась макіяжем та зачіскою. Коли я була майже готова, Сем подзвонила та сказала, що заїде за мною через півгодини. Мені залишалось лише вдягнути сукню. Вона була неперевершена, я почувала себе в ній впевнено та розкуто, що взагалі було нетипово для мого характеру. Не відводячи очей від дзеркала, я зрозуміла, що сама собі подобаюсь. І це викликало в мені незабутні емоції. Оскільки я була досить невпевненою в собі, комплексів в мене було достатньо. Але в цій сукні я не відчувала жодного з них. Вперше за довгий час мені не хотілось провести вечір вдома, хоча зранку мій настрій був протилежним. Зараз мені хотілось веселитись. Я відчула таку легкість, що мені захотілось закружляти перед дзеркалом. Саме в цей час задзвонив телефон, побачивши ім’я подруги на екрані, я підняла слухавку:

- Ти вже внизу?

- Так, виходь, - схвильовано відповіла Сем, - я знайшла ідеальну маску для твоєї сукні.

- Супер, дякую. Я вже спускаюсь.

Коли я вийшла з будівлі, то одразу помітила машину Сем, що підморгнула мені фарами. Відкривши дверцята я одразу оцінила сукню подруги, на що вона відповіла:

- Як на мене, то це величезний мінус нашої роботи. Чому не можна вдягати, що хочеш? Хто придумав ці дурні дрес-коди? Я в цій кулі з фатину не можу вести машину!

- Але ж ти сама обрала цю сукню, - дорікнула я, - до того ж вона тобі дуже личить. Тільки розслабся трохи, ти виглядаєш скутою.

- Легко тобі казати, - Сем продовжувала скаржитись. Вона протягнула мені чорну маску та сказала, - ось, приміряй.

Вдягнувши маску, я відчула себе ще краще ніж вдома перед дзеркалом, тож не могла дочекатися моменту коли зможу зануритися в атмосферу вечірки. Впродовж всього шляху, ми обговорювали плани на вечір - що ми будемо робити та як діяти в тій чи іншій ситуації. Коли ж ми під’їхали до мерії, де проходив захід, то були вражені розкішшю, що була навколо. Всі гості не кваплячись збирались: хтось тільки-но приїхав, хтось спілкувався з журналістами, а дехто вже прямував до головного входу.

Ми з Сем вирішили не світитись перед камерами колег та залишивши машину, попрямували одразу до входу в будівлю. Сем дістала запрошення та показала їх високому статному швейцару, що зустрічав гостей біля дверей. Оглянувши їх, він подивився на нас та посміхнувся:

- Приємного вечора, дами.

Подякувавши, ми зайшли всередину та були приголомшені ще більше. Це була величезна зала з високою розписною стелею та кришталевими люстрами. Ми з Сем стояли перед сходами, що вели донизу, та не могли перестати захоплюватись атмосферою навколо. З висоти цих сходів було дуже добре видно всю залу, в той самий час, гостям було добре видно всіх, хто заходить з вулиці. Ми відчували себе ніби на сцені перед десятками вишукано вдягнених гостей. Кожен з них був зайнятий своїми справами. Більшість з них розділились на невеличкі групи та спілкувались між собою. Такі заходи ідеально підходили для всіх впливових людей, тут зустрічались, заводили корисні знайомства, обговорювали справи, та навіть розробляли величезні проекти. Офіціанти ходили по залу та ввічливо пропонували закуски та шампанське. В середині зали професійні танцюристи розважали публіку повільним вальсом. І вся атмосфера зали випромінювала розкіш та владу.

Ми спустились донизу та вирішили оглянути все навкруги поближче. Помічаючи одну знаменитість за іншою, ми вже передчували майбутні сенсації. Опинившись всередині зали, я задивилась на танцюристів, в цей момент до нас підійшов офіціант та запропонував шампанське. Коли ми взяли по бокалу ігристого я повернулась до подруги й спитала:

- Що думаєш?

- Ну, тут є про що пліткувати. Я вже помітила як мер не спускає очей зі своєї асистентки поки його дружина пліткує з прайдом світських левиць. Також, подивись, поруч з тією жіночкою в червоному, стоїть Лен Горден, він найвідоміший адвокат міста, але він сьогодні без дружини і це підозріло.

- Ну то й що? – заперечила я, - ти теж всі вечірки відвідуєш без Тома. Тож це нічого не означає.

- Не порівнюй. У нас з Томом цілковита довіра один до одного. А дружина Лена ревнує його навіть до вуличного ліхтаря й не відпускає самого нікуди. А в тераріум з місцевими красунями, - вона посміхнувшись подивилась на мене, - вона б його точно ніколи не відпустила б.

- Тобі краще знати, - я відповіла й знову звернула увагу на танцюристів. Їх рухи були такими плавними та граціозними, що їх танець мене заворожив. Поки Сем крутила головою направо та наліво, слідкуючи за всіма гостями, я не могла відірвати очей від танцю.

Через якийсь час музика скінчилась, й танцюристи вклонившись почали залишати залу. Я ніби прийшла до тями, будучи завороженою їхніми рухами. Продовжуючи дивитись на протилежну сторону зали, де стояли такі ж гості як і я, я помітила чоловіка, що стояв окремо від усіх й не зводив з мене очей. Спочатку я подумала, що мені це здалось й відвернула свій погляд в сторону. А коли знову подивилась на нього, то зрозуміла, що він дивиться просто на мене. Він був високий, широкоплечий. Маска прикривала його обличчя, але його риси здавались мені знайомими. До того ж я не знала всю еліту міста так як Сем, тому навряд чи впізнала б його навіть без маски. Але цей погляд… зацікавлений та трохи хижий, хвилював мене.

- Чудово виглядаєш, Евелін, - голос Сем змусив мене відволіктись від таємничого незнайомця і я повернула голову на джерело шуму.