1. Зустріч

Всередині мене все закипало від злості. Я вже не могла дочекатися того моменту коли поділюсь своїми бурхливими емоціями з подругою, яка влаштувала мені це найгірше побачення наосліп.

Я ніколи не ходила на такі побачення і вважала, що лише повні невдахи ходять на подібні зустрічі.

І коли ж я встигла потрапити в цю лігу невдах? Можливо тоді коли почала лишатися в офісі до пізньої ночі лише задля того щоб не сидіти вдома в цілковитій самотності? Чи коли мій колишній покинув мене заради молоденької офіціантки? А я  ж мріяла, що він мій єдиний… Джош Купер…Ми зустрічались ще зі школи. 8 років разом… я була впевнена що «назавжди разом» це про нас. Але в нашому житті з’явилась Тея – струнка офіціантка з кав’ярні навпроти нашого дому. І ось вже минув рік як я намагаюсь зібрати докупи своє серце. Ні, вже не болить, але я більше не маю ніякого бажання рухатись далі, знайомитись з ким-небудь і будувати майбутнє. Тому моя (як я до сьогодні думала) краща подруга Сєм вирішила влаштувати для мене побачення наосліп.

Я дійшла до кінця коридору й вже збиралась зайти до вбиральні, але почувши багато голосів за дверима зупинилась.

- Ну звичайно, як пудрити носики так цілою делегацією! – я роздратовано прошипіла це та залишилась в коридорі.

Тут було значно тихіше ніж в залі ресторану, і звичайно тихіше ніж у вбиральні, де зараз приймались стратегічні плани щодо того як завоювати того чи іншого хлопця. Тому не думаючи більше ні секунди я набрала номер Сєм. Кілька коротких гудків і мені відповів автовідповідач.

«Я сподіваюсь ти перевіриш свій автовідповідач якнайскоріше» - подумала я і почала записувати голосове повідомлення.

- Привіт, Сєм. Це Нікі. Кого ти відправила до мене на побачення? Він такий дивний… взагалі не мій типаж! Я тут лише годину, але не маю жодного бажання залишатися тут довше! Будь-ласка врятуй мене! Придумай щось!!! Або я втечу звідси! Передзвони мені, я чекатиму!

- Як цікаво… принцесса потрапила в біду!  - почула я низький чоловічий голос за своєю спиною.

Я обернулась і отетеріла. За моєю спиною стояв високий смаглявий брюнет. Він був в чорному діловому костюмі і на деякий час я подумала, що переді мною стоїть обкладинка нового фільму про агента 007. Його щетина виглядала доглянутою і в той же час надавала своєму володарю неабиякої брутальності і сексуальності. Легка посмішка заворожувала, а в його темно-блакитних очах грало полум’я.

Мені знадобилось декілька секунд щоб прийти до тями після милування цим красенем. Я так злякалась своєї реакції на нього, до того ж тиша між нами затягнулась і мені нічого краще не прийшло в голову окрім:

 - Не твоя справа! – і в той же момент я пожалкувала як грубо це прозвучало.

- Але твій хлопець засмутиться якщо ти втечеш, - продовжував незнайомець.

- А тобі ніхто не казав, що підслуховувати чужі розмови як мінімум невиховано?!!

- Ти так голосно говорила по телефону, що я впевнений – вже весь ресторан в курсі того, що ти говорила. Можливо навіть твій супутник це чув й дряпанув звідси раніше за тебе.

Його слова неабияк налякали мене. Мені звичайно не подобався хлопець, якого прислала Сєм на побачення зі мною, але й не хотілось виглядати стервом й розбивати хлопцю серце. Це зрозуміло, що це лише перше побачення і ні про які глибокі почуття не може бути й мови, але я бачила як подобаюсь йому. Нажаль це не взаємно.  

Я визирнула в зал ресторану та побачила свого супутника щось активно колупаючи в тарілці. Мені одразу стало легше знаючи, що він не чув мене і не підозрює про мої наміри втекти з нашого побачення. В цей самий час я почула за спиною переможне:

- От і попалась!

Коли я обернулась, посмішка мого нового знайомого стала ще ширшою. Його руки були в кишенях і він зухвало та розслаблено спирався на стіну та всім своїм виглядом показував, що він мене переграв. Його очі стали ще темнішими і він ніби чекав на мій хід. Це мене неабияк роздратувало.

-  Хто ти взагалі такий?! – ця фраза вирвалась з моїх вуст як нарікання, а не питання.

- Я Беннет і можу тобі допомогти, - кожне його слово було перенасичене самовпевненістю, а мені так і хотілось цю впевненість зламати. Не люблю зухвалих чоловіків.

- І як же? – поцікавилась я, оскільки його слова вселили в мене маленьку надію, що він дійсно може мене врятувати від цього побачення.

- Побачиш! Але з тебе поцілунок! – його тон був настільки буденним, ніби він вже знав, що я неодмінно погоджусь. І це здивувало мене ще більше, що я не могла відповісти хоч що-небудь тямуще окрім одного слова:

- Що???

- Ти мене чула. З тебе – поцілунок, а з мене – порятунок від найгіршого побачення в твоєму житті.

- Порятунок? Ти зовсім і не лицар, якщо просиш таку високу ціну за допомогу дамі в біді. – тепер зухвалість наповнила і мене, і я не стримувала емоцій, - І чесно кажучи це побачення не таке вже й жахливе.

- По телефону ти казала зовсім інше.

Від його слів все в середині мене закипало, і навіть той факт, що цей красунчик виводить мене з себе не квапив мене повернутись до кавалера, що чекав мене за столиком.

- Погоджуйся. Тобі сподобається, - і його саркастична усмішка перетворилась в широку посмішку від якої я знову втратила самовладання й не могла промовити ні слова.