Глава 12

Ми повернулися на площу.  Жрець і Олак вже стояли на арені.  Аддрі з парубком знову зайняли місця в першому ряду.  Поруч з ними стояла і моя сім'я з Дімітрісом.  Адомер з Катериною попрямували в храм за Артемом, а я повернулася на своє місце.

Серце від хвилювання, здавалося, зараз вистрибне з грудей.

 - Любі друзі! А ми продовжуємо наші змагання! - почав свою промову жрець, - настав час вирішальної битви!

Натовп загудів.  Олак тримав в руках свій меч, перекидаючи його раз у раз.  Він вийшов на середину арени в очікуванні супротивника.  І Артем вийшов.  Він не виглядав блідим чи втомленим.  Навпаки, на його обличчі читалася рішучість. Зараз на ньому були шкіряні штани, високі чоботи і широка блакитна сорочка.

Він впевнено наближався, а я просто дивилась на нього, спостерігала за його ходою, грацією, упевненістю.  Він зупинився чітко навпроти Олака.

 - Ну, що, готовий?  - з насмішкою запитав Олак.

 - Готовий! - кивнув Артем. І завмер, надаючи Олаку право першого удару.  І демон завдав його. Швидко, різко, але Артем майстерно відбив цей випад і завдав свій. Чоловіки рухалися по колу, завдаючи та відбиваючи удари, розмахуючи мечем, немов він пушинка.

 - Він впорається!  - до мене підійшов Адомер та обійняв за плечі.

 - Так, - відповіла я, - по-іншому і бути не може.  Він просто не має права програти.

Поки ми відволіклися на розмову, Олак прийняв бойову форму і зараз літав над землею, завдаючи удари зверху. Артему поки вдавалося їх відображати, але чи надовго?

 - А хіба це чесно?  - запитала я у Жреця.

 - Ну, це не забороняється, - знизав плечима той, спостерігаючи за боєм.

 - І ви так спокійно це заявляєте?

Але відповісти він не встиг. На арені з'явилася нова дійова особа.  Молодий золотий дракончик ширяв невисоко над землею. Натовп не відриваючись стежив за ним. Тим часом на його спину видерся Артем, і ось уже він і Олак борються в небі на висоті метра.

Удар за ударом, ніхто не здається, хоча видно, що обидва вже втомилися, вони витирають крапельки поту, але тримаються.  Стрибок - і Олак на землі, Артем на драконі слідують за ним. Бій закипає з новою силою.

Олак додає в меч заклинання вогню, і сніп іскор розлітається по всій арені. Артем пускає блискавку, і вона потрапляє в меч Олака, той не в силах утримувати зброю, демон упускає меча на підлогу, але потрапляє по нозі, через що падає на коліна. Артем підскакує та упирає свій меч в землю перед полеглими суперником.

 - Ти програв, демон!

 - Ну вже ні, я так просто не здамся... - він спробував встати, але сил зробити це не було.

 - Раз! - почали кричати в натовпі, - Два! - Олак так і сидів не в силах піднятися.  - Три!

 - Бій закінчено!  - резюмував Жрець.  - Переможець цього етапу бойовий маг Артемій!

 - Ура!  Ура!  Ура!  - закричали на площі.

Олака забрав його батько з лікарем.  А я підійшла до свого коханого.  Втомленому, але щасливому.

 - Коханий!  - притулилася я до його грудей.

- Кохана, - відповів він, передаючи меч дракону, що підійшов вже в людській іпостасі. - Сподіваюся, це була остання битва за право бути поруч з тобою?

 - Так, остання. Але на тебе чекають ще два випробування: ти повинен прийняти мене в бойовій іпостасі й витримати справжній поцілунок демонеси.

 - Вважай, вже прийняв, бачив я цього демоняку.  Цим мене не злякаєш.  Я і страшніше на картинках бачив.

Я лише усміхнулася та притулилася до його грудей.

Скільки ми так простояли, не можу сказати, але делікатне покашлювання Жреця змусило мене здригнутися.

 - Молоді люди, я все розумію: кохання, почуття, перемога... Але, може, ви все-таки в Храм пройдете, і я нарешті проведу церемонію? До заходу сонця залишилося дуже мало часу.

Небо й справді вже забарвилося в червоний колір. Почали опускатися сутінки.

Треба поспішати!

 - Ходімо швидше!  - я потягнула Артема за руку в сторону Храму.

 - Прямо так?  - здивувався він, - розпатлані та пом'яті?

 - Ну не такі ми вже й розпатлані, - відгукнулася я, розгладжує сорочку на його плечах. - Зате одразу видно, що лицар рятував прекрасну принцесу.  - Їм там, нагорі, абсолютно все одно в якому ми одязі.  Пішли вже!

 - З тобою я на все згоден.

І ми увійшли в Храм під гучні крики «Браво» та оплески. За нами рушили батьки Артема.  Моя сім'я похмуро стояла осторонь та не зрушила з місця.

Зате замість них підійшов Аддрі і той юний дракончик.

 - Брані, сьогодні я заміню тобі батька. Він не може змиритися з таким поворотом долі, а твоє весілля має відбутися в будь-якому випадку.

 - Дякую, друже!

 - Не варто подяк.  Я бажаю тобі щастя!

- Так, залишити розмови, - строго сказав Жрець. - Ми починаємо церемонію. І для початку я хочу, щоб відбулася обов'язкова умова такого одруження. Я прошу вас, принцеса, прийняти демонічну іпостась та постати перед нареченим.