Глава 9

Артем.

Ранок зустрів нас яскравими жаркими променями.  Юрка ще спав, а я вибрався з намету на галявину та побачив недалеко від Едіра ще одного, на цей раз вогняного кольору, дракона рази в два більше нашого знайомого.  У мене аж коліна затремтіли.

 - Доброго ранку, Артем, - відкрив одне око Едір. - Не бійся. Це Аддрі.  Наш повелитель, дуже добрий та мудрий дракон.

 - Дякую, Едір, але я й сам в змозі представитися, - загарчав величезний дракон, відкриваючи очі та дивлячись прямо на мене. - Доброго дня, чужинець і ласкаво просимо в наш світ!  Сподіваюся, твої помисли чисті і...

 - Доброго дня, Ваше... - зам'явся я, не знаючи, як правильно назвати титул цього поважного дракона.

Той лише розреготався.  Яке я тобі «Ваше». Аддрі, просто Аддрі.  Маю честь, - клацнув хвостом вогненний дракон.

 - Аддрі, - повторив. - Радий знайомству.

 - Навзаєм, - кивнув той.

 - Я…

 - Не варто, Артем, я вже все знаю.  Мені племінник розповів, та й без нього я бачу, хто ти та навіщо тут. Я допоможу. І тобі, і твоєму другові.  Але спочатку давай, розводь багаття.  Треба поснідати.  На тебе чекає непростий день.

 - А Юра?

 - А що Юра?  - Аддрі зробив вигляд, що не зрозумів.

 - Ви скажете, чому він... такий?  - додав я.

 - На все свій час, мій хлопчик, на все свій час.  Едір, добудь нам м'яса, будь ласка, - звернувся він до племінника.

 - Добре, дядько, - дракончик злетів у небо.  А ми з Аддрі залишилися на галявині самі.

Я підійшов до багаття та підкинув пару гілок, потім збігав з казанком до струмка, набрав води і поставив його на вогонь.  Дуже хотілося кави.  Сонце вже почало припікати.

Юрка теж виліз з намету і довгий час мовчки вивчав величезного дракона на нашій галявині.

 - Юрій, - підійшов він нарешті до шпичастого створіння.

 - Аддрі, - кивнув у відповідь дракон і якось дуже уважно подивився на мого друга.  В очах дракона на мить відобразилася біль й туга.  Що пов'язує цю могутню істоту з моїм другом? Чому в мого друга визнали силу дракона?  Як вийшло так, що самі того не підозрюючи два кращих друга стали частиною абсолютно незнайомого та чужого їм світу.  Або... Або навпаки?  Може, всі ці роки вони провели в чужому світі, а тільки зараз повертаються в рідну гавань?

Безліч питань без відповідей. І мені не терпиться їх отримати.  Але доводиться чекати.  Як же це часом нестерпно!

Я машинально розлив кип’яток по кухолям, засипав каву.  З рюкзака ми витягли хліб та сир, зробили сендвічів. Повернувся з полювання, Едір приніс кілька дрібних звіряток.  Дракони обідали в стороні від нас, щоб не бентежити.  Ми їли мовчки.  Будувати плани та припущення було складно.  З одного боку, кипіла всередині жага пригод, з іншого - щось стримувало нас.

 - Хлопці, вже поснідали? - з'явився перед нами Аддрі. - Дуже добре.  Тепер я хочу поговорити з вами, з кожним окремо.  Почнемо з тебе, Артем.

 - Так, авжеж, - піднімаючись, відповів я.

Ми відійшли трохи в сторону. Я подивився на Юрка, він стиснув кулаки, показуючи цим жестом, що він зі мною, підтримує та бажає удачі.  Едір сів поруч з ним, згорнувшись клубочком, немов кошеня.  Виглядало досить дивно, але дуже мило.

 - Я слухаю, Аддрі, - сівши на траву під розлогим деревом, заговорив я.  Дракон розташувався поряд, розлігся на траві, поклав морду на передні лапи і став дивитися прямо в очі.

 - Хороша ти людина, але вітряна.  Любиш дівчат, гулянки, пристрасть. Але в той же час досить розумний, стриманий, хоробрий. Це добре. Відповідай мені - наскільки сильне твоє кохання до нашої принцесі, чи готовий ти заради неї залишитися в цьому світі, чи готовий боротися за неї та бути з нею до кінця своїх днів? Пам’ятай, в Норддрі не можна розлучатися, не можна кидати тих, хто був посланий тобі Вищими Силами.

- Господи, та на все готовий я заради цієї дівчини.  Вона заволоділа моїм серцем з тієї хвилини, як я побачив її вперше, і це назавжди.  Я відчуваю це.  Мені ніхто інший ніколи не буде потрібен.  І так, я готовий битися з усіма драконами та демонами відразу, якщо вони будуть заважати мені, я буду поруч з нею тут.  Я готовий залишитися, якщо у мене не буде іншого вибору.  Я кохаю її.  Це щиро.  Я відчуваю її біль, я знаю, що їй зараз погано, вона, можливо, плаче.  І мені боляче і прикро від того, що я нічого не можу зробити.  Не можу бути поруч, втішити її, обійняти, заспокоїти ...

 - Я тобі вірю, - відповів Аддрі і знов почав думати.  Я мовчав, не знаючи, що ще сказати.  Мені найбільше за все на світі хотілося кинути зараз все і піти шукати цю Підземну Державу.

 - Ну, стривай, гарячий хлопець, не кажи дурниць, - заговорив Аддрі. - Йди зараз до столиці, в Доргар. Едір проводить тебе. Знайди будівлю правителя. Її знає кожен житель. Він прийме тебе, так само як й усіх тих, кому потрібна допомога. Розкажи йому свою історію. Тепер його черга допомагати тобі.

 - Він допоможе знайти батька?

 - Він багато чого може, думаю, і це теж, - загадково відповів Аддрі. - Іди ж. Зараз. Не тягни. У нас лише два місяці, вони пролетять дуже швидко, ми повинні бути готові до будь чого.