Глава 5

Артем

 - О такої, друже, - входячи в вітальню, вимовив Юра та поплескав мене по плечу, - я за всю свою кар'єру в правоохоронних органах бачив багато, але ТАКЕ, - підкреслив він інтонацією це слово, - бачу в перший раз.

 - І це я вже тут прибрав, - відповів я і, кивнувши поглядом на дивом уцілілий диван, додав, - сідай.

 - Дякую, але я поки що так. Можна озирнутися?

 - Будь ласка, дивись, - не став чинити опір я, - можливо, знайдеш щось цікаве. Я ж плеснув собі ще коньяку та вмостився на дивані, спостерігаючи за переміщеннями друга по кімнаті.

Слабкість знову почала відчуватися. І чи то від кількості випитого, чи то дійсно від застуди, мене почало лихоманити. То мене опалював жар, немов я опинився в сухій пустелі, то починало морозити, ніби в одну мить мене перемістило в льоди Антарктики. На лобі виступили крапельки поту. По всьому тілу пробігли немов електричні розряди, мене трясло.

 - Тьомка, що з тобою? - підскочив до мене Юрик, коли порожній стакан, вислизнувши з моїх рук, впав на підлогу та розбився. Перед очима знову танцювали різнокольорові плями, я бачив лише силует одного, зір не фокусувався, тіло билося в судомах, кров стукала в скронях ... - Артем! Ти чуєш? - здається, він бив мене по щоках, але я вже не реагував, сил що-небудь сказати не було, язик розпух, дуже хотілося пити.

 - Води... - насилу прошепотів я.

 - Зараз, тримайся, друже, я миттю, - я відчув, як Юра відійшов від мене, як наливав воду в стакан з графина, що стояв на столі. Я вже не бачив нічого, тільки звуки, звуки, що ніби приховані під товщею води, долинали до мене.

 - Пий! - мені піднесли до рота склянку з рятівною рідиною. - Пий же! - воду мені влили мало не силою, адже я не зміг навіть відкрити рот, вода текла по губах, підборіддю, але кілька крапель все ж потрапило всередину, змочивши горло і потушивши пожежу в горлі.

Я відчув слабкий імпульс, щось кольнуло в саме серце, і я побачив перед очима мою Браніану.

 - Кохана, я знайду тебе, чуєш? Знайду тебе! - шепнув я, ледь слухняним язиком.

Це було останнє, що я пам'ятаю, перш ніж відключився і втратив свідомість.

 ***

 - Знайдеш, як же, обов'язково. Тільки спочатку врятуємо тебе, Ромео недороблений! - бурчав його друг, викликаючи по телефону "Швидку допомогу", - Алло, "Швидка"? Людині погано, лихоманить, судоми, втрата свідомості. Чоловік, 32 роки, записуйте адресу. - Юра відкинув телефон і знову спробував самотужки привести друга до тями. - Тьомка, прокинься ж! Лікарі вже їдуть, тримайся, друже, ти нам потрібен ...

А далі метушня, звук сирен, перелякана і бліда Марія Василівна терміново дзвонить в Італію, щоб повідомити Катерині про раптову хворобу сина.

 ***

 - Піп-піп-піп ... - Пищать прилади в палаті інтенсивної терапії. Поруч з лікарняним ліжком, де лежить молодий чоловік, підключений до апаратів і крапельниць, на стільці сидить бліда перелякана жінка в лікарняному халаті і бахилах, вона тримає його за руку. В її очах застигли сльози, вона монотонно погойдується вперед-назад й шепоче:

 - Синку, живи, тільки живи, чуєш?

Але молодий чоловік не відповідає. Його організм бореться з невідомим вірусом, як пояснили їй лікарі. Симптоми грипу, але розвиток хвороби абсолютно не передбачуваний. Стан Артема то стабілізується, то різко погіршується. Потім йому знову стає краще, вирівнюється дихання, але через кілька годин знову піднімається температура.

Вже майже тиждень чоловік не приходить до тями. Вже майже тиждень сидить біля його ліжка жінка, яку змінює то Юрій, то Марія Василівна, щоб у неї була можливість відпочити.

 - Катя! - в палату увійшла Марія Василівна, - як він?

 - Без змін, - так само тихо і монотонно відповіла та.

 - Іди, відпочинь, ти майже добу не спала. І поїсти треба.

 - Я не хочу, Маша, я повинна бути з ним ...

 - Катя, я прошу тебе, не дури. Ти повинна бути сильною і красивою. Ти потрібна йому, особливо зараз. Тут повно лікарів, якщо треба буде, все зроблять, йди, відпочинь. Я почергую.

 - Гаразд, ти маєш рацію. Але ти дзвони відразу, якщо що.

 - Не хвилюйся, дорога моя. Я відразу повідомлю про всі зміни, - літня жінка допомогла піднятися Катерині, обняла її, - все буде добре.

 - Це я винна, треба було йому раніше все розповісти ...

 - Годі вже, що вже тепер про це говорити. Нехай одужує, а потім і поговоріть. Іди ж! - І Марія Василівна буквально виштовхала Катерину за двері, сама сіла на стілець і дістала в'язання.

***

Браніана

Я йшла по дорозі, наспівуючи під ніс невигадливу мелодію, на мотив однієї почутої на Землі пісеньки, коли раптом різко стислось серце від пронизуючого гострого болю, заболіла душа. Я зрозуміла, що з Артемом щось трапилося.

 - Ні-і-і-і! - закричала я з такою силою, що на мене стали обертатися перехожі. - Ні, Артем, я прошу тебе - живи, заради нас, заради нашого кохання, - шепотіла я.